Чоловік прийшов додому і я одразу побачила, що він дуже засмучений. “Мама” – коротко пояснив мені. Я аж підскочила, коли почула те слово. от чого-чого, а появи свекрухи у нашому житті після усього, що вона накоїла, я точно не очікувала.
Давно те було, вже багато води спливло, ми все пережили, перемололи, але їдючий осад на денці душі залишився. Мама мого чоловіка колись вчинила дуже не по-людськи. Між собою у нас була така собі домовленість: про маму мого чоловіка ні слова. Навіть діти наші не знали, що вона є жива, а тут на тобі, з’явилась.
Десять років тому ми із чоловіком побрались і почали жити разом. Обоє після інституту, тільки працювати почали, грошей практично не бачили, адже заробляли мізер. Коли я дізналась, що при надії, так госторо постало питання житла. Було зрозуміло, що чоловік сам оренду не потягне, а ще й дитина.
Саме тоді батька чоловікового не стало і його мама важко переживала той період. Вона нас сама до себе покликала, ще й просила, аби ми саму її не залишали. Звісно, ми були не надто раді перспективі жити під боком у його мами, але іншого варіанту просто не було, таки переїхали.
Напевне, на фоні втрати свого чоловіка, моя свекруха важко занедужала. Я ж мусила доглядати її, хоч сама на останніх місяцях уже була. Варила їсти. наводила лад у домі, виносила судна, мила і купала “маму”.
Чоловік пропадав на двох роботах. адже потрібно було ставити маму на ноги. та й я мала ось-ось ощасливити його сином. Той період був наважчим у нашому житті, принаймні, тоді нам так здавалось.
З появою первістка мені додалось роботи. Через те, що я доглядала свекруху і перевертала її, майже одразу після появи синочка, у мене з’явились негаразди зі спиною. Але мама почала потроху приходити в себе. Ще до того, як моєму сину виповнилось п’ять, вона вже могла самостійно ходити і себе обійти. нарешті мені хоч трішки легше стало.
А рпотім у батьківську квартиру повернулась сестра мого чоловіка з двома дітьми і наше життя круто змінилось. Ірина – зовиця моя. мала завжди дуже складний характер. те, що вона мамина улюблениця, я помітила одразу, це було відчутно і видно. Свекруха на неї дивилась з неприхованим обожнюванням.
Мені ж стало легше, я могла вийти на роботу, адже син ходив у садок, а зовиця залишалась зі свекрухою. Ми з чоловіком почали думати вже про те, що треба з’їжджати від його мами, підшукували варіанти. Аж тут. одного дня чоловік мій додому не повернувся вчасно. До ранку його не було, я вже не знала що й думати, обдзвонила усі можливі установи, аж доки не знайшла в районці. Якийсь водій не помітив його. а коли зрозумів, що накоїв – утік. Чоловіка лиш зранку знайшли перехожі.
Тепер я бігала між роботою, стаціонаром і сином. світу білого не бачила, всі сили йшли на те, аби поставити свого чоловіка на ноги. Прогнози були невтішні, але я вірила в чудо. І саме в цей період мама мого чоловіка виставила нас із сином зі своєї квартири:
— Сина мого вже не повернеш (і це при тому, що чоловік мій був у стаціонарі ще), а ти мені ніхто. Нам кімната для дітей потрібна. не можуть брат із сестрою жити в одній із мамою.
От так я опинилась на вулиці.
Минуло багато часу, про той період ми із чоловіком навіть згадувати бажання не маємо. друзі допомогли, небайдужі скинулись і ми змогли придбати невелику стареньку хатину у селі. до столиці 70 кілометрів. але ми щасливі, що маємо власний куточок. та й на роботу я швидше приїжджаю з села, ніж кияни зі своїх квартир.
А це прийшов чоловік з роботи сам не свій. Його набрала мама і почала слізно просити прийняти її до себе жити. Її улюблениця Ірочка, яка виїхала за кордон ще рік тому, зібралась там заміж. Мамі дала три тижні на те, аби вона звільнила квартиру, адже виставила її трикімнатну на продаж. Вірніше не свекрушину, а свою. за ці роки “мама” робила все, як просила улюблениця.
От тепер у нас важка тиша у домі. Бачу, що чоловік маму свою шкодує. що йому не все одно що із нею і як, однак я бачити свекруху бажання не маю зовсім.
Наш дім маленький, усього дві кімнати. Чоловік працює але то швидше підробіток – сторожує у місцевого фермера зерно. Саме я забезпечую родину. Куди брати ту свекруху, на що? Та й навіщо?
Може і не можна так, але я чоловіку сказала, що у цьому домі буду або я. або його мама. Навіть голосу її чути тут не бажаю.
Є речі, пробачити які не сила.
Ну хіба я не права? Ви б на моєму місці, змогли прийняти таку людину після всього, що трапилось?
05,102023
Головна картинка ілюстративна.
