Чоловік швидше відчув, ніж впізнав – син! І застиг на місці, не наважуючись зробити крок. І щось схоже на почуття провини перед цим красенем за всі роки раптом відчув. Молодий чоловік підвівся з лавки, але зробити крок назустріч теж не наважувався. Так і стояли, дивлячись один на одного
Більше не самотній, і комусь потрібен.
По доріжці міського парку молода мама вела за руку дівчинку років трьох. Точніше, тягла. Дівчинка закотила істерику. Швидше за все, дитина втомилася і хотіла спати. Але щоб укласти дочку в ліжко, спочатку потрібно було відвести її додому. А та впиралася і голосно плакала, широко розкривши рот. Дитячі сльози текли в три струмка. Мама намагалася брати дівчинку на руки, але вона звивалася всім тілом.
З найближчої лавки раптом піднявся літній чоловік і попрямував назустріч цій парі. Він присів перед дівчинкою так, що їхні обличчя були на одному рівні, і сказав:
– Диви, що у мене є!
Дівчинка зацікавилася, але відразу здаватися не хотіла. Продовжувала кричати, але трохи приглушила звук і уважно спостерігала за рукою чоловіки. А він дістав з кишені невеличку яскраву кульку, показав її дівчинці, потім накрив другою долонею, поводив в повітрі руками, сказав дівчинці:
– А тепер – дмухни!
Дівчинка тут же замовкла і старанно подула на чоловічі долоні. І, о диво! Слідом за пальцями чоловіка з кульки нескінченною різнобарвною змійкою потягнулися блискучі шовкові стрічки. Від захвату очі у дитини округлилися, а сльози вмить висохли. А чоловік уже дістав з кишені інший предмет – паперову трубочку, яку він смикнув догори. Та подовжилася і раптом розквітла яскравою паперовою квіткою. Він вручив квітку дівчинці, яка вже голосно сміялася.
– Дякую Вам дуже, – сказала молода жінка і потягнула дочку за руку. Дівчинка дозволила себе відвести. Вона кілька разів озирнулася, щоб помахати чоловікові затиснутою в руці квіткою. Він дивився їм услід.
Клоун. Старий колишній клоун. Майже рік як не при справах. Їздити з гастролями пересувного цирку у нього вже не було ні сил, ні здоров’я. Ну, а в інших відомих цирках не було потреби в подібних артистах. Він відчував себе нещасним і нікому непотрібним. Жив один на свою скромну пенсію. Десь був у нього дорослий син, який з’явився від випадкового зв’язку. Син, який не хотів знати батька-клоуна. Соромився.
Від туги він почав частіше перехиляти на самоті, але розсудив, що добром це не скінчиться. Став виготовляти нехитрі клоунські штучки для простих, але видовищних фокусів. Це завжди входило в його програму – клоунада з елементами фокусів. Носив свої фокуси в кишені, і вони немов зігрівали його серце. Сьогодні він брів додому і відчував себе майже щасливим. Вперше за довгий час його мистецтво виявилося потрібним. Він згадував очі цієї дівчинки, і в його вухах дзвенів сміх сотень дітлахів, яких він смішив раніше.
Підходячи до свого під’їзду, він побачив сидячого на лавці коротко стриженого хлопця в спортивному одязі. Біля його ніг стояла велика сумка. Хлопець дивився в землю, а коли підняв очі, чоловік швидше відчув, ніж впізнав – син! І застиг на місці, не наважуючись зробити крок. І щось схоже на почуття провини перед сином за клоунську свою професію раптом відчув. Молодий чоловік підвівся з лавки, але зробити крок назустріч теж не наважувався. Так і стояли, дивилися один на одного. Син першим порушив мовчанку.
– Батьку, це я.
– Синку. Зовсім дорослий став, – і затремтіли і голос, і серце.
– Татууу! – син уже був поруч, обхопив батька за плечі і, ляскаючи його по спині, все повторював, – тату, таточко, татусю. Ти прости мене.
– Ну що ти, синку, що ти.
У сина в кишені задзвонив телефон.
– Так, так, все нормально. Ви скоро?
Чоловік раптом побачив, молоду жінку і маленьку дівчинку, які наближались до них. Від сліз перед очима все пливло. ф він ніяк не міг роздивитись їхні обличчя. Бачив тільки яскраву паперову квітку в руці дитини. Його квітку. Витер рукавом очі.
– Це мої дружина і дочка. Я залишився тебе чекати, а вони погуляти пішли. Настя, познайомся з дідусем.
Маленька Настя, зрозумівши, що цей кумедний старий і є її рідний дід, до якого вони їхали, прийшла захват.
Пізніше вони всі зібралися за столом на кухні у батька. Настя не бажала розлучатися з дідом і сиділа у нього на колінах, де незабаром і заснула. Неймовірна, ніжність, яку він ніколи в житті не відчував гріла душу старого. Дитина солодко сопіла, а він усе ніяк не міг повірити. Вони всі тут, його рідні.
– Давайте я її заберу, – запропонувала невістка.
– Я сам, сам, – сказав пошепки.
Не хотів розлучатися зі своїм несподівано прилетівшим щастям. Відніс дівчинку на ліжко. Поклав прямо на свію величезну м’яку ковдру. Підійшов син. Заговорив неголосно.
– Я ж тільки коли сам батьком став, зрозумів, яким нерозумним був. Уявив, що моя дочка раптом почала соромитись того, що я простий зварювальник. – Він помовчав, опустивши голову.
– Мати як?
– Її не стало рік тому. Ось я і подумав – життя не вічне. Не можна батькові з сином ось так, нарізно. Від матері мені квартира в тому місті залишилася, так ми вирішили її продати і ближче до тебе перебратися. Роботу я в будь-якому місці знайду. Ти як на це дивишся? А поки, в знімній поживемо.
– Навіщо ж в знімній, синку? – стрепенувся батько, – У мене ж дві кімнати. Живіть, місця вистачить.
Сьогодні він засинав щасливим: він потрібен. Тепер він не самотній дідуган у величезному світі. Тепер він батько і дідусь:
– Дякую тобі Боже! Я й не сподівався такого щастя!
Автор невідомий
Редакція тексту — intermarium.news
