У мого чоловіка є брат, який живе в селі. Нинішні села, це не корови з козами, та гумові чоботи. Нині село дуже змінилося. Там у будинках все є, і навіть інтернет.
Мій чоловік, старший за своїх двоюрідних братів, але не набагато. Проте з самого дитинства, йому вклали в голову, що треба їм допомагати. Я згодна! Допомагати один одному просто необхідно, але допомога виходить одностороння , та ще за мій рахунок.
Ми з чоловіком живемо у мене. А відтак його брати вважають, раз тут живе він, то і їм місце завжди знайдеться. Але брати до речі не рідні, а двоюрідні.
Я вже звиклась з тим, що як тільки у них якісь справи в місті, то вони зупиняються у нас. Я навіть повинна їх обслуговувати, як служниця і кухарка. Минулого року, один з братів від роботи, на пару тижнів, їздив в місто на навчання. Нас просто поставили перед фактом:
– Приїду такого-то числа, чекайте!
Причому це було сказано виключно чоловікові, я лише приставка до їх родини у якої і запитувати нічого. Ця доросла людина, жила у мене вдома, їв і навіть жодного разу шматка хліба не купив! Коли я зварила борщ і попросила купити, по дорозі, пачку майонезу, мені дали відповідь:
– Не має грошей!
При цьому зі свого навчання він кожен день приходив, як не з колою, то з фантою. Після того, як він поїхав, чоловік каже:
– Не переймайся, просто у нього на квартиру не було грошей, ось він і попросився до нас.
Як виявилося пізніше, його підприємство оплатило йому місяць житла і виділило допомогу на харчування! Він на ці гроші собі наворочений системний блок купив!
– Нормально! Я значить, повинна його годувати, а він комп собі купує. Моєму обуренню не було меж.
Вчора знову дзвонив цей братик, і повідомляє:
– Я на заочне відділення в інститут навчатись пішов і буду на сесію приїжджати до вас.
Я відразу сказала чоловікові,
– Я приймати його не буду. Хоче, нехай знімає житло, а не хоче – його проблеми.
У нього зарплатня більше, ніж у мого чоловіка і живе він один. Його брати б могли нам допомагати, але ми слава Богу якось і самі справляємось. Ми обходимося своїми силами, а вони постійно щось вимагають.
Чоловік все зрозумів, тому при нагоді заявив рідні, що до нас переїхали мої батьки і місця просто немає. Деякий час усе було ідеально і нас навіть телефоном ніхто не турбував, але родина якось дізналась, що то все неправда. Дзвонить мені свекруха і плачучи заявляє:
— Мій син був дуже добрим і завжди усім допомагав, доки не знайшов тебе. Мені тепер соромно рідним в очі дивитись, бо ти шкодуєш шматка хліба, навіть найближчим.
Як? Ну от як так, а?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
