Проєкт Ukraїner до повномасштабного вторгнення розповідав про цікаві міста та місця України. Зараз проект розповідає про звільнені міста України та людей, які пережили окупацію та робили все можливе аби деокупація відбулася.
Одним з таких людей є Ігор, чоловік скромно каже, що не вважає свій вчинок героїчним, просто так за ці місяці російські окупанти дістали, що робив те, що міг. І не тільки він один.
В Балаклії Ігор опинився випадково – потрапив на лікування з переломом і тут вони – окупанти. Чоловік розповідає, що ще з сином обговорював, що він з Харкова має приїхати в Балаклію перебути війну, аж зирк – російська техніка вже їде вулицею.
Проте, чоловік вже сам виїхати не міг – на блокпостах перевіряли татуювання, а у нього Герб на грудях. Російські військові ретельно перевіряли чоловіків, бо десь чули, ніби ті роблять націоналістичні татуювання на п’ятах.
З того часу чоловік мусив виживати в місті, бо пересуватися він міг, проте його храмоту могли б помітити окупанти і «запросити на бесіду», а там все.
Чоловік всі ці 6 місяців допомагав коригувати вогонь і через сина передавав дані ЗСУ. Каже, що окупанти шукали його та інших, бо пеленгували розмови. Але точне місце визначити не могли…
Чоловік каже, що плакав, коли зустрів наших військових – не міг нічого путнього сказати, просто стояв з прапором та футболкою з тризубом і кричав нашим «Слава Україні!».
Фото: колаж. 10/28/2022
Популярні статті
- А тепер йому знадобилася донька. Ой, татуню, біжу та підскакую аби тебе глядіти
- Я була впевнена, що у нас із невісточкою чудові стосунки. Я з нею і попліткувати могла і порадитись і секрет який розказати. Вона не тільки вислухає уважно, а й пораду дасть, підтримає, добре слово скаже. та й син, я бачила, був дуже щасливий із нею. Мені було приємно приходити до них у дім і відчувати себе бажаною гостею. А минулими вихідними я навідалась, принесла своїх пиріжечків ще гаряченьких, проте синочка мого вдома не було, сама невістка. тут вона і ошелешила мене. тепер не розумію. як бути і що ж робити
- Тато говорив, а я прямо відчувала як червонію. Навіть очі на коханого підняти не могла від сорому. Оце так “познайомились” свати перед весіллям. І що тепер буде?
- Той випадок показав моїм подругам, хто я є насправді і всю правду про мій шлюб.
- Нажаль, наш будинок що під Києвом, поки відновлюють, а ми переїхали в рідне село до родичів. Ні до кого у дім проситись не стали, а орендували собі окрему хатину за смішні гроші. Саме тому, мені особливо прикрими були слова мами і сверів, коли я повідомила їм нашу несподівану новину