fbpx
Історії з життя
Чоловік випив трішки і почав скаржитися мамі на дружину. Ніби жартома. – Мам, ти виховала гарного сина. Я ось щоранку варю коханій дружині кашу. Сервірую красиво, в блюдечко ріжу фруктики, на підносик ставлю, з кавою. А вона? А вона, мам, не хоче!! Не цінує вона мене, ой, не цінує… Він спеціально говорив голосно, щоб вона почула

Лена розлучилася з чоловіком, тому що він був… занадто ідеальний.

Якось раз вони приїхали до батьків на дачу.

Чоловік випив трішки і почав скаржитися мамі на дружину.

Ніби жартома.

– Мам, ти виховала гарного сина. Я ось щоранку варю коханій дружині кашу. Сервірую красиво, в блюдечко ріжу фруктики, на підносик ставлю, з кавою. А вона? А вона, мам, не хоче!! Не цінує вона мене, ой, не цінує…

Він спеціально говорив голосно, щоб вона почула. Ніби як жартував, театрально голосив і підморгував Олені.

А їй було зовсім не смішно. Зовсім.

Ну не хоче вона їсти зранку. Ну не хоче.

Ну ось навіщо їй пхати в себе кашу, якщо не хоче? Через не хочу? Щоб задовольнити потребу іншої людини бути ідеальною? Людину, якій плювати на її фізіологію і відсутність почуття голоду о 8 ранку?

Щось не прикривається з ідеальністю…

А чоловік характерно засмучується: я так старався… Ех.

У Олени з’являлося відчуття провини.

Ну справді! Чоловік! Сам! Готує! Сніданок! А вона взяла і включила цяцю.

Вередує тут, ніс верне.

Ніхто Олену не розуміє. Ну ти що? З жиру бісишся? Невдячна…

Вона втомилася боротися з почуттям провини і стала запихати в себе ранкову кашу. Щоб чоловікові в цій схемі було добре і зручно. А їй? А це не важливо, як їй.

Каша важкою грудкою лежала в шлунку, і після неї хотілося лягти і лежати, і не йти ні на яку роботу.
Зате чоловік з орденом “Містер піклувашка” у відмінному настрої йшов на роботу.

– А я почувалась порожнім місцем, а якщо чесно, то чимось гіршим – розповідає Олена. – На його ідеальному тлі неможливо почуватися інакше.

Одного разу Олена захотіла побути одна. На вихідних. І попросила чоловіка: “От дуже хочу інформаційний детокс. Джуе важливо. Щоб нікого поруч, тільки ліс і ставок. Я побуду на дачі. Одна… Гаразд?”

Він спочатку профілактично образився.

– Відкидаєш мене?

– Ні, – Олена знизала плечима. – Це взагалі не про тебе. Не все в цьому світі про тебе, розумієш? Це, наприклад, про мене і моє бажання побути на самоті.

Він погодився і відпустив.

Але він… Він же ідеальний.

Він начебто сказав: “Гаразд”, а сам взяв – і надіслав їй туди, на дачу… еклери.

Сюрприиииииз! Солодкий сюрприз!

Кур’єр телефонував їй, і в двері, і по телефону. А вона гуляла в лісі, не чула.

Кур’єр був незадоволений, що нікого немає вдома.

Чоловік теж: ти куди поділася?

Кур’єр: Ну що, мені чекати? Куди подіти еклери?

Чоловік: У тебе все в порядку? Тобі що, важко тістечка взяти?

Кур’єр: Еклери куди?

Лена цілком конкретно відповіла, куди еклери. І розплакалася прямо посеред лісу.

Ось що це діється?

Начебто нічого не сталося поганого – навпаки: про тебе дбають. Так чому так зле від цієї турботи?

“Я просила тиші, – Олена подумки розмовляє з чоловіком. – А ти знову робиш по-своєму, і знову мною незадоволений”.

Чому я не радію еклерам?

Тому що я третій рік їм твою кашу, твої еклери, твою ідеальність, потім чекаю твого відходу, щоб не псувати твій настрій, і, образно кажучи, біжу до унітазу.

Як щодо мого настрою?

Як щодо того, що хочу я?

З тобою зрозуміло – ти хочеш бути ідеальним. А я? А мені це за що?

Олена полетіла до мами. Побула тиждень, заспокоїлася.

Зворотній рейс прилітав о пів на першу ночі.

Чоловік сказав: “Я тебе зустріну”.

– Навіщо? Я візьму таксі…

– Я так хочу.

А ну так. Ідеальні чоловіки – вони обов’язково зустрічають дружин в аеропорту.

О пів на першу ночі Олена з величезною валізою вийшла з терміналу В.

– Буду через дві хвилини, – пише чоловік.

Проходить вісім. Його нема.

– Слухай, в термінал В в’їзд тільки таксі і маршруток. Там плакат висить при в’їзді. Я не зрозумів, де в’їжджати. Поїхав в об’їзд. Розпитай там поки, куди в’їхати можна в цей термінал В.

І Олена з валізою вночі по морозу йшла кудись питати у якихось співробітників, як в’їхати, замерзла, втомилася…

Олена зателефонувала чоловікові:

– Слухай, всі кажуть, що можна сюди в’їхати. Там хоч і висить плакат такий, але можна всім…

– Ну дивись… Я знову спробую туди… Але кажу ж – там плакат! Якщо мене не пустять, будеш ще чекати! – судячи з голосу, чоловік явно незадоволений нею.

Знову!

Він приїхав через 34 хвилини.

Взяла б таксі – давно була б дома…

Чому йдуть від ідеальних чоловіків?

Може, тому, що бажання такими бути – це теж ненормально?

Ідеальних – не існує.

Чоловік Олени дуже хотів таким здаватися, тому жив так, що хоч в Інстаграм викладай його життя щохвилини: каші, еклери, зустрічі в аеропорту.

А все це не треба Олені.

Тільки її ніхто не питає.

Просто годують липовою ідеальністю до відрижки і дивляться “крізь”.

Лена втомилася від “крізь”. Дуже хочеться бути в фокусі у свого партнера. Щоб помічали, а не “завдавали” добро, керуючись виключно своїм уявленнями про чуже щастя.

Так складно просто чути один одного.

Складно просто… Просто складно.

Слоган всього нашого життя.

Автор: Ольга Cавельєва.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook