Не знаю як почати, але те, що зі мною сталося – це просто якась насмішка наді мною і моїми сподіваннями. Історія про три квартири – отак найкраще.
Жила я собі щасливо з батьками в двокімнатній квартирі і горя не знала, але потім вийшла заміж. Щасливо, як тоді мені здавалося і по любові. У нас народилося двійко діток, жили ми у свекрухи, яка на той час поїхала на заробітки в Італію і допомагала своєму синові та онукам. Це єдина дитина і може вона хотіла йому якусь спадкову принцесу, а тут я…
Далі постало питання з моїми батьками, яких треба було доглядати та піклуватися про них, цим займалася сестра і вона вирішила, що треба продати квартиру та гроші вкласти в ремонт дачі і там батьки будуть доживати віку. Я погодилася, бо у мене був чоловік, була квартира, де ми жили і ніщо не віщувало біди.
Сестра так і зробила, звичайно, що вона частину коштів взяла і собі, але я не робила з цього проблему, бо вона реально за ними дивилася – ліки, їжу купляла, навідувала…
Я в той час щасливо жила і працювала. свекруха не планувала в найближчий час повертатися, тому ми раділи життю, виховували дітей та працювали,
Але якось свекруха подзвонила і сказала, що буде повертатися десь через рік і нехай Василь їде до неї, щоб за рік заробити на квартиру, а вона ще допоможе і ми собі купимо квартиру, а вона вернеться в свою.
Я погодилася, бо у нас за плечима 17 років шлюбу, довіра, спільні діти, спільні цілі, ми жили нормально. Ціни в Україна такі, що наших зарплат вистачало на їжу, одяг, комуналку, якщо й вдавалося щось зекономити, то все витрачалося в зимові місяці, коли діти приносили віpуси зі школи… Тобто, все нормально, ніщо не віщувало неприємностей.
Проходить рік і Василь каже, що лишається на ще один, бо хоче трикімнатну квартиру і гарний ремонт. Ну, я в захваті – хоч чотирикімнатну, я чекатиму, а що ще один рік, то не дуже й переймалася, бо ми ж 17 років разом, що там ті 2 роки?
Далі шок – чоловік вирішив подати на розлучення, а свекруха сказала, що я маю покинути її квартиру!? Я в шоці. Я старалася щось пояснити, зрозуміти, що взагалі відбувається, але її позиція була чітка – ти для мене ніхто, онукам я купою солодкі подарунки, але хату мою покиньте.
І ось я з двома дітьми не маю просто куди дітися. Квартиру тепер знімаю і грошей просто катастрофічно не вистачає. Поки офіційно ми не розлучені і якоїсь надії на аліменти немає, так він висилає якісь гроші, але цього дуже бракує. Та й на спільне майно я не розраховую, бо у нас його просто нема!
Мені 37 років, а життя вже закiнчилося. Я не розумію, чому так сталося. Як так сталося?
Фото Ярослава Романюка
