Чоловік наполягає, що ми повинні переїхати в його рідне село, бо в місті у нього з роботою не складається. Але я не хочу цього робити з багатьох причин. Основна – у мене все життя в місті, вся робота, квартира, а в селі мені буде нічого робити.
Я вийшла заміж два роки тому. З Іллею ми познайомилися через спільних знайомих. Він відразу звернув на себе мою увагу, якийсь він був справжній, не знаю, як точніше пояснити. Але з ним було просто і спокійно. У словах не доводилося шукати подвійне дно, ніяких складних ігор, все прямо і щиро. У світлі моїх останніх відносин, для мене це було просто бальзамом на душу.
Він відразу розповів, що сам не місцевий. Родом з села в сусідній області. Там у його батьків своє невелике господарство, а ще вони працюють на найближчому фермерському підприємстві. Свого часу батьки наполягли, щоб син здобув вищу освіту і будував своє життя в місті. Ілля був не проти, його перспектива життя в селі теж не приваблювала.
У місті він відучився, знайшов роботу за фахом і непогано заробляв. Відносини з дівчатами у нього не складалися, його прямолінійність їх відлякувала. А мені навпаки подобалося. Причина, швидше за все, в тому, що раніше його дівчини були трохи молодші нього, а я старше на п’ять років, і цими романтиками, таємницями, загадками та іншою нісенітницею наїлася вже вдосталь. Хотілося спокійною рівною життя без емоційних гойдалок.
Все це в я знайшла в Іллі, тому у нас дуже швидко закрутився роман, ми з’їхалися і він зробив мені пропозицію. Весілля грали скромне. У місті посиділи з моїми батьками і загальними друзями, а потім поїхали до батьків чоловіка, я з ними до цього спілкувалася тільки по телефону.
Спочатку все було добре. Жили ми в моїй квартирі, з дітьми вирішили поки не поспішати, обидва працювали. Але чоловіка втратив роботу, а нову знайти не вдавалося.
У нас питання грошей стоїть не надто гостро. Кредитів і іпотек у нас не було, дітей поки теж, я заробляла стабільно непогано. Але чоловіка те що заробляю саме я просто з себе виводить. Він так не звик, відчуває себе дуже некомфортно, хоча я і переконувала його, що це все неважливо. У всіх бувають важкі періоди, знайде він собі роботу.
Але півроку пошуків успіху не принесли. Чоловік вперто влаштувався на роботу, щоб хоч щось приносити додому, але його зарплата була набагато нижче мого доходу. Це дуже йому не подобалось, але виправити ситуацію у нього не виходило.
Врешті-решт він сказав, що нам треба переїхати. Для мене такий поворот був несподіванкою. Куди, навіщо, з якої радості? Виявилося, що чоловік поговорив з батьком, той йому пообіцяв дізнатися з приводу роботи у них там. Дізнався, що є посада, зарплата для села взагалі космічна, Ілля за вимогами підходить.
За мірками чоловіка зарплата космічної не була, але вона лише трохи поступалася моєму заробітку. Тому вже було непогано. З житлом там теж питання було вирішене. У батьків великий будинок, перший час можна пожити у них, а потім підібрати собі житло, або взагалі купити, там це не дуже складно.
Для чоловіка це був ідеальний варіант, а от мені він не підходить абсолютно. Я ніколи не мріяла жити в селі, приїжджати іноді на пару тижнів – одна справа, а жити постійно не хочу. До того ж приїжджати жити до свекрів, коли в місті у мене своя квартира, теж дивна ідея.
– А що не так в житті з моїми батьками? Вони тебе добре прийняли, та й зараз не образять, – не зрозумів чоловік.
Я постаралася пояснити, що його батьки – чудові люди, але у нас дуже різні погляди на все. Їздити до них в гості я згодна хоч кожен місяць, а ось жити з ними той же місяць вже б не змогла. Ми просто б не змогли ужитися. Та й взагалі, їхати до когось жити, маючи власне житло, якась дивна ідея, як я думаю.
Але це все можна вирішити, насправді. Проблема в іншому – я там не зможу працювати за фахом і заробляти стільки, скільки отримую зараз. Я працюю косметологом, тут у мене вже є клієнтська база, гарне місце роботи, власні клієнтки, а там я що буду робити?
Я не сноб, розумію, що і в селі жінки за собою доглядають, але я дуже сумніваюся що при своїх зарплатах вони готові будуть витрачати по п’ять, десять, п’ятнадцять тисяч за сеанс догляду за собою. Це і в місті собі не всі можуть дозволити, тому що об’єктивно це недешеве задоволення.
А робити прайс нижче я не бачу сенсу. Я працюю на певних засобах, які вже давно перевірені і добре себе зарекомендували, а вони всі з люксового сегмента. Переходити в розряд економа я не хочу, це не дасть результатів.
Це я все чоловікові пояснила, але він нічого не зрозумів і звів все моє пояснення до того, що я не хочу їхати. Іноді його простота дивує.
Я ще раз спробувала пояснити, що у нас вийде змінити шило на мило – в селі він буде заробляти якісь гроші, зате я вже не зможу. В кінцевому рахунку одне на одне і виходить, сума буде одна і та ж. Чоловік зі мною не погодився, бачачи колосальну різницю – тут він сидить вдома, а це для чоловіка неправильно, а там він буде годувальником.
Мені ця логіка незрозуміла. Я вірю, що він з часом знайде в місті нормальну роботу, просто треба трохи почекати. Грошей нам вистачає, я його зарплатою не докоряю. Але він уперся і все – він себе некомфортно почуває, коли я забезпечую сім’ю. За його словами, він як жінка – живе в моїй квартирі за мій же рахунок.
Моя мама мені радить все-таки переїхати. На її думку, дружина повинна бути за чоловіком, віддаючи йому право першої скрипки. Каже, що я собі і там зможу і базу напрацювати, і застосування знайти. А якщо буду проти, то розвалю сім’ю.
Не знаю, чи варто погоджуватися. Я досі думаю, що чоловік задумав щось неправильне. Але і лаятися з ним я не хочу, а інакше ніяк. Варіант, що він поїде, а я залишуся, ми не розглядаємо. Обидва вважаємо, що це не сім’я, хоч в цьому ми сходимося.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
