Одружені ми з моїм чоловіком п’ять років, а знайомі усі дев’ять ще з університету. Тоді ні в нього, ні в мене не було нічого. Разом ми пережили багато труднощів, але пройшли через усі випробування, зберігши свої почуття.
Після закінчення навчання обоє влаштувалися працювати, а після весілля оселилися в його батьків. Заробляли небагато, але на життя вистачало. Потім вирішили, що настав час завести дитину, і я буквально протягом декількох місяців відчула що при надії. На той момент мені здавалося, що чоловік радіє швидкій появі дитини чи не більше за мене. Свекруха зі свекром теж буквально стрибали від радості і дякували мені за першого онука.
Останні місяці вагітності далися мені важко, потім головною моєю роботою стала дитина та підтримка домашнього затишку. Хотілося, звичайно, іноді розвіятися та відпочити від домашніх справ, але чоловік працював до пізнього вечора і майже не допомагав з дитиною, а у вихідні й сам хотів відпочити. Іноді ще перед поверненням додому їздив грати у волейбол чи більярд із друзями. Для мене ж вирватися «у зовнішній світ» – це досі велика розкіш.
По дому чоловік мені допомагає лише у свої вихідні. Грошей на няню не дає, каже, що у нього їх немає, і ми не олігархи. Так само і з приватним садом: до державного нас поки що не беруть, а на платний «немає грошей». Коли вибираємо одяг, чоловік та його батьки обурюються, коли річ дорога. Кажуть, що я витрачаю гроші, адже дитина росте, а речі валяються потім. Пробувала продати майже новий комбінезон зі штанцями та теплі черевички, не вийшло чи не зуміла.
Я довго не могла зрозуміти, куди чоловік діває свою зарплату (вона у нього досить пристойна), що так на всьому заощаджує. Виявляється, він хоче купити квартиру. Я спочатку зраділа, бо набридло жити у квартирі з його батьками, де я навіть ремонт на свій смак зробити не можу. Але чоловік зізнався, що купує житло на свої гроші, і тому запише квартиру на свою матір, щоб у разі розлучення «його» майно залишилося з ним.
Я дуже ображена за таке ставлення. Виходить, я щодня працюю нянькою, кухарем, прибиральницею, вихователем, і він цього не цінує? Я ж закинула свою кар’єру через нашу спільну дитину, а не тому, що мені ліньки ходити на роботу, і вдома я втомлююся сильніше, ніж чоловік у своєму офісі!
Свекруха теж стоїть на боці свого сина і каже, що вони згодні оформити частину квартири на мене, якщо я вкладу в неї власні гроші. Де я їх візьму? Я підробляю вдома перукарем, але прийняти клієнта можу дуже рідко, тому й грошей отримую небагато. Моя мама каже, якщо чоловік думає про розлучення, то воно неминуче!
Чи є взагалі сенс продовжувати жити з ним, якщо він так робить? Від образи хочеться розлучитися або виставити рахунок за роботу по дому і виховання дитини.
