Я заміжня вдруге, від першого шлюбу є дочка Жанна, яка якось відразу не знайшла спільної мови з вітчимом. Я думаю, справа навіть не в ньому, просто дівчинка дуже любить свого батька і не могла мені пробачити, що я покохала іншого. Коли ми з другим чоловіком почали жити разом, вона поводилася поганенько, слів не підбирала, не слухала нас, тікала з дому і в результаті переїхала до свого батька, хоча умови у нього були набагато гірші, ніж у нас (велика квартира в центрі проти старої хрущовки в спальнику). Згодом дочка на мене перестала злитися, вона закінчила вуз, влаштувалася на роботу, познайомилася з хлопчиком і почала жити самостійним життям.
Зараз вони збираються одружитися. Хлопчик з іншого міста, вчиться в інституті, підробляє, щоб оплатити оренду квартири. Зрозуміло, що грошей на весілля у них немає (на тата нашого розраховувати немає змісту), але я побачила по моїй дочці, як їй хочеться хоча б скромну вечірку.
Я пообіцяла, що їй допоможу фінансово. Дістала гроші відкладені на чорний день. Разом з донькою знайшли фотографа, купили сукню, орендували затишну кав’ярню і замовили банкет на 25 чоловік. Вклалися в суму трохи більше ніж сорока тисяч.
Для нас це не такі значні гроші – обоє непогано заробляємо. Але чоловік несподівано став на диби. Аргументував тим, що дочка завжди його недолюблювала, м’яко кажучи, і за людину не вважала, і допомагати їй він не має наміру. Ніякі мої пояснення слухати не захотів, вже кілька днів зі мною не розмовляє. Важко мені через черствість мого чоловіка – адже я свого часу зруйнувала через нього сім’ю, вибрала щастя з ним, а не зі своєю донькою, а він цього, виявляється, не цінує і не розуміє. Прикро.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
