fbpx

– Чому ж ти… не пішла? – запитала я, намагаючись осмислити почуте. Мій батько, мій найкращий татко на світі, який катав мене на човнику в парку і купував цукерки з кожної получки – виявляється, був зрадливцем. Годі збагнути!

– Мамо, ти це серйозно? – не повірила я своїм вухам, – Ти серйозно вважаєш, що після всього, що сталося я зможу жити з Геною? І робити вигляд, що я не заставала його колегою?!

(Сказати з “подругою” у мене просто не повернувся язик).

– Знаєш що, мила моя? – Відчеканила мама, плюхнувши переді мною кухоль окропу, в якому плавав чайний пакетик, – така жіноча доля – мовчати і терпіти. Думаєш, батько твій ангелом був?! Думаєш, легко мені було, коли я, носячи тебе, дізналася, що він до Любки з третього поверху ходить?! Так-так, нічого тут очі округляти! – мама сіла за стіл, стомлено підперши сивіючу голову рукою.

– Чому ж ти… не пішла? – запитала я, намагаючись осмислити почуте. Мій батько, мій найкращий татко на світі, який катав мене на човнику в парку і купував цукерки з кожної получки – виявляється, був зрадливцем. Годі збагнути!

– Ха. Чого не пішла! – мама байдуже махнула рукою в мій бік, – Як у вас все просто, у вашого покоління. Раніше речі зламані не викидали, а ремонтували, розумієш? Любці я відразу все популярно пояснила, та й йому теж: ще раз, сказала, дізнаюся, що ви тут женихався – вийду з п’ятого. На вашій совісті буде! Відтоді він, Царство йому небесне, грішнику, ходити до Любці перестав. Взагалі, чоловіком він непоганим був: руки золоті, з головою, показний… Воно і зрозуміло, що Любці він сподобався. Ну так, а їй що? До неї хто тільки не ходив з нашого під’їзду. Ось є ж такі, які чоловіками крутять! Ось і вона така була… Йде, бувало, по двору, прости Господи, виляє, а очима сама блимає, Блимає, обіцяє ніби чогось …

– Ну ти ж при надії, заперечила я, – Не хотіла залишати дитину без батька… Це все можна зрозуміти. А я не чекаю дитину від Геннадія!

– Мені було трохи за двадцять, а тобі скоро сорок стукне! – Заперечила мама, – А ти тут через одну гульку чоловіком розкидаєшся! Адже хороший чоловік, жінка ця, Діана, відразу все просікла. Ти б з неї приклад брала: зовнішністю бере дівка, з ними по-іншому не можна… Непитущий, пристойно заробляє, машину з квартирою має, положення в суспільстві, шану і повагу… Подумаєш, висякався один разочок – чоловіки вони всі такі, на нижній поверх слабкі! Ти ж жінка, розумніша і гнучкіша маєш бути! Зроби вигляд, що нічого не було! Подругу цю свою гони в втришия, свекруху в гості відправ і влаштуй йому сюрприз – та такий, щоб він про цю бестію і думати забув… Та що ж це, висякався – а ти йому відразу відсіч! А у нього і квартира, і дача… – знову почала мама.

– Мамо, скажи, адже ти б пішла, якби було куди йти? – тихо запитала я, осяяна здогадкою. Вся ж робота з психологом не пройшла для мене даремно – я тепер знаю, що всі свої вчинки людина намагається виправдати красивими словами, а причина насправді банальна.

Мама мовчала, опустивши голову, і я зрозуміла, що потрапила прямо в ціль. Справді, куди могла піти сільська дівчина з багатодітної сім’ї, та ще й при надії? До рідного дому, щоб все село пліткувало про неї? Чи в студентський гуртожиток в “розкішні” умови “? Ні, в маминому випадку пробачити і залишитися було найкращим виходом.

Правда, мама після цього стала сильно нездужати. Все ж людина – дуже мудрий пристрій, який слабкостями дає зрозуміти, що людина живе неправильно. Та тільки хто себе слухає?

Повертайся до Гени, – приштампувала мама, відходячи до вікна, – Не діймай мене. Не хочу, щоб про тебе говорили, що ти на старості років до матері повернулася…

– Дякую, мамо. За правду і за науку, відповіла я, теж встаючи, – Тепер я точно знаю, що до Гени ніколи не повернуся …

Мама не тримала мене. Я спокійно зібрала речі в передпокої і вийшла, зачинивши за собою двері.

Привіт, доросле життя. Так ось ти яке – пахнеш гострої гіркотою розгаданих таємниць і солодким запахом свободи…

Автор – Aйша Iдрісова

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page