fbpx
Історії з життя
Чомусь, доки працювала такого не помічала. Може зайнята була, але зараз хоч вовком вий. Єдиний син сидить під каблуком у дружини і до мене потай заїжджає і то рідко. Дзвонила нещодавно просила, аби онуків привезла невістка, так ніби з автовідповідачем побалакала: ага, угу і не дослухавши навіть короткі гудки

Я, як і будь-яка мати, завжди бажала щастя своїй дитині. Коли син вирішив одружитися, мені було непросто змиритися з думкою, що я перестану бути для нього головною і найріднішою. Крім того, в наше життя прийде чужа жінка, яку син буде більше любити, ніж мене. Але при цьому, я прекрасно розуміла – моєму хлопчикові потрібно створювати свою сім’ю. Він у мене вже самостійний і дорослий хлопець.

Так як у мене крім сина більше нікого не було з рідних людей, я вирішила, що докладу всіх зусиль, щоб не конфліктувати і дружити з невісткою. Це його дорога жінка, і мені потрібно її полюбити теж. Знаючи історії знайомих, про непрості відносини з невістками, я дуже переймалась, що вона не захоче зі мною спілкуватися і налаштує проти мене єдиного сина. Саме тому, я вирішила дати молодій парі самостійність і не лізти зі своїми порадами і вихованням в їх сім’ю.

Молодята жили окремо. З появою онуків наші відносини залишалися стабільними і гармонійними. Я на вихідних приїжджала до них у гості, але довго не засиджувалась, не хотіла набридати і заважати родині. А в будні дні ми не бачилися – я цілий день проводила на роботі.

Зараз я на пенсії. Раніше день пролітав непомітно, серед друзів і колег по роботі. Але зараз все змінилося. Постійна самотність. Ходжу цілий день по квартирі, лише вийшовши на вулицю, стає трохи легше. Але і то ненадовго. Доводиться повертатися в порожню квартиру одній Син дуже рідко заїжджає і то лише тоді, коли проїжджає повз наш будинок, вирішуючи робочі питання.

Я завжди мріяла, як буду, перебуваючи на пенсії, проводити час з онуками: гуляти разом в парку, на дитячих майданчиках. Я буду їм пекти пиріжки і смажити оладки, укладати спати і вчити разом з ними перші літери. Але моя невістка з привозить мені онуків. На мої прохання одна відповідь – я мати і сама буду займатися своїми дітьми. Просила сина посприяти, але схоже, що у них в сім’ї все вирішує невістка. Я не кажу, що вона погана мати, але мені ж сумно самій і я могла б допомогти, та й діткам буде корисне спілкування з бабусею.

Чому у неї така реакція на мої прохання? Може, в дитинстві їй мама приділяла мало уваги, і тому вона сама хоче проводити весь час зі своїми дітьми. У неї в квартирі ідеальна чистота і порядок. До речі, у мене такого немає. Може, з цієї причини вона не хоче привозити онуків до мене? А може я просто чужа людина для неї? У нас немає непорозумінь, але немає і довіри. Хочу поїхати до них і поговорити. Я сумую за онукам. Я ж не прошу більше нічого. Хочу, щоб в моїй квартирі лунав дитячий сміх і просто займатися з моїми внуками. Але як правильно побудувати розмову, щоб не відштовхнути від себе невістку?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page
facebook