Чотири роки тому я вийшла заміж. Спільних дітей у нас із чоловіком немає, у нього є свої діти, їм 6 та 14 років, а у мене є єдиний син – 17 років йому зараз. З його дітьми ми чудово ладнаємо. Буквально одразу вони почали називати мене мамою, і ставляться до мене, як до рідної, близької і дорогої їм людини.
Жодної різниці між його дітьми і своєю дитиною я не роблю, один з одним наші теж чудово у всьому ладнають.
Але ось із чоловіком моїм щось не те, як тепер виявилося. Він ніяк не хоче прийняти мого сина у свою сім’ю. Я не розумію, чому йому це так не просто, адже дитина у всьому його слухається, намагається догодити щоразу. Спочатку син намагався знайти точки дотику — цікаві обом теми та заняття, але чоловік ніяк не реагував.
Нині живуть як у гуртожитку. Не спілкуються майже зовсім, начебто один одного не існує для них. Я не розумію, як доросла людина може допустити такі стосунки з дитиною дружини?
Вже роки минули, а я гадаю: що не так? Бабуся та дідусь з боку чоловіка, до речі, добре ставляться до мого сина, вважають його рідним онуком, різниці між дітьми не роблять ніколи.
Образи у мене на чоловіка зовсім немає. Просто засмучує, що я не можу побудувати повний добробут у сім’ї. Намагалася акуратно піднімати цю тему, але користь нуль. Вдома роблю все, щоб мій син почував себе затишно. Щоб знав, що є людина, яка його дуже любить, його власна мати, і зведені брат та сестра теж до нього прекрасно ставляться.
До речі, сину мій відмінник, футболіст, ходить на гуртки, у нього цікаві хобі. Слухняний і позитивний хлопчик навіть підробляє на кишенькові витрати.
Чоловік стверджує, що я все вигадую. Але це не правда, навіть дитина відчуває холод та байдужість. Я не знаю, як бути далі, адже щиро люблю чоловіка, він хороша людина, але чомусь не може прийняти мого сина, хоча забезпечує всю нашу сім’ю.
А я люблю його та дітей, не хочу руйнувати родину, але хочу, щоб у мого синочка теж був тато, хай і він буде щасливий, як я.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
