У нас в салоні осінньо-зимовий період, то просто якесь затишшя, а звідси, й безгрошів’я. Постійні клієнти лиш приходять і то не часто… А мені ж грошей треба – не передати словами, адже я скоро заміж виходжу, а заощадження вже й тануть.
І ось на порозі пані, ну просто тобі скарб, а не жінка – з усіх боків видно, що їй треба все зробити від зачіски до фарбування брів.
Я вже таку не пропущу і хоч напарниця вже відкрила рот в усмішці, а я вже перед панею виросла і защебетала:
– Доброго дня! Я вже бачу, що вам пасуватиме і у нас сьогодні знижки.
Я добре знаю цих сільських жіночок, які після слова «знижки» вже нічого й не чують.
Я її й підстригла і кучері накрутила та пофарбувала, брови пофарбувала та надала форму, вуса видалила, про ніс не забула. Вже й за нігті взялася, як пані трохи прийшла до тями і каже:
– А вони протримаються два тижні?
– Як не буде нічого руками робити важкого, то так!
– Тоді поки ні, я до вас прийду через тиждень, бо маю ще купа роботи.
– Як скажете, – кажу я, – Ви чудово виглядаєте!
А сама вже все рахую та перераховую:
– З вас п’ять тисяч гривень, але у нас знижки, то ось роблю вам подарунок – вісімсот гривень!
Жінка зблідла, але ж ви порахуйте, що я й стригла і фарбувала і кучері, то все на таку суму й набігло, плюс мені на каву і маєте.
Було видно, що пані в шоці і, навіть, знижка її не втішила. Почала витягувати гроші з сумки, далі з плаща з внутрішньої кишені, а потім дійшло й до халяв в чоботях.
– Ти її обдерла, як липку, – каже Ірка, напарниця. Але вона й сама б так зробила.
– Зате буде гарна, – кажу їй, – А краса дорого коштує.
Летіла я додому, мов на крилах, адже й заробила і відкладу на свої потреби. Мій коханий тільки вчора освідчився, тому я й сьогодні купила смачненького поїсти.
Отак ми вечеряємо і він каже:
– Пора тебе з батьками знайомити.
– Звичайно, – кажу я, – Коли?
– Давай в цю неділю, поїдемо в село щось допоможемо і заодно ти себе в усій красі покажеш. Я вже маму попередив.
Я роботи не боюся, я така витривала, що можу цілий день на ногах пробути і нічого.
Їдемо ми в село, взяли торт, вино, квіти. Іван пішов першим в хату, бо ніхто не вийшов зустрічати.
Чую зі слів, що Іван каже, що могли б бути привітніші, адже невістка приїхала. Аж батьків голос:
– Та ще б було чим ту невістку гостити! Вчора дав їй п’ять тисяч, щоб всього купила. А вона приїхала, прости
Господи, брови чоренні, кучері до неба і дві палиці ковбаси! Вже старша людина, а таке витворяє!
– Я хотіла бути гарна, – чую голос матері і відчуваю, що моє волосся піднімається на голові. Так і є – вона.
Що вже було діватися? Прийшла і привіталася. А мати й на мене рукою:
– Вона мені то все робила і таку суму назвала.
Батько як гляне та давай про те, що я аферистка та матір обікрала.
Знайомство вдалося.
Я виправдовувалася, як могла перед Іваном, що на таку довжину пішло й фарби, й окисника. А робота? А порахувати кучері? А стрижка? А все інше?
– Може й так, – сказав Іван, – Але ти добре бачила, що цій жінці цього всього й не треба робити та ще й на таку суму!
– Чого ж не треба? Дивися, як вона помолоділа!
– Ти ще на батька подивися, як він помолодів. Рада?
Не знаю, що буде далі, бо вже й знайомство отаке, а Іван ще досі сердиться. Так, зараз дуже дорого гарно виглядати.
Що мені тепер робити?
Фото Ярослава Романюка.
