Але як жінка, якій скоро сорок, і яка досі без чоловіка, я б хотіла її трохи перефразувати: «Чи може жінка сама прожити щасливо без чоловіка, щоб ніхто з її жіночого оточення не вказував їй, яка вона невдаха?».
– Тебе Бог нічим не обділив, а ти його отак підводиш і гнівиш, – це бабця.
– Я тебе погано виховала, що ти мені отаке викидаєш? Я онуків хочу!, – це мама.
– Ні. Ні, сестричко, всі, то всі. До кого мої діти будуть в гості їздити?, – це сестра.
– О, ні! Не треба нам тут перед нашими чоловіками ходити і світити своєю самотністю!, – це подруги.
Світ великий і прекрасний, але мої близькі все намагаються мене запхати на кухню.
І я й не сильно пручалася, принаймні, на початках.
Так, я мріяла і про білосніжне плаття і міцну чоловічу руку, яка втримає від падіння, підхопить і закрутить в вихорі щастя.
Але не складалося. В мене були й хлопці, й кохання і все йшло до цього, але щоразу я розуміла, що я не хочу з цією людиною жити далі. Не знаю чи у вас таке було, але ти вже не розумієш чи тебе дратують дрібні звички, чи ти просто втомилася не помічати слона в кімнаті?
Ви б бачили, як на мене дивилися всі мої рідні, коли я почала жити з хлопцем. Думаю, що мама відмічала всі дні в календарі і за кожен день з бабусею дякували Богу.
З часом я чітко зрозуміла, що мої однолітки вже одружені, а з одруженими я мати справу не хочу. Розлучені чоловіки перетворювалися в якихось диваків, які намагалися розгадати в мені ознаки, які були в їх дружинах.
Старші чоловіки були більш байдужі в цьому плані, але у них були не лише сиві волосини у вухах, але й онуки.
А ще я перестала бути розуміючою. Десь ділася ця моя така плекана і леліяна здатність. Я не приймала ніяких компромісів і мало бути або по-моєму, або ніяк.
Частіше й було ніяк.
Розумієте, той час, коли ти на побачення готуєшся як на щось найважливіше в світі і робиш стільки косметологічних процедур за день, які не робила за місяць, а потім твій кавалер вважає, що за той салатик і келих вина ти йому винна пів життя.
Тож, коли ти починаєш цінувати свій час і не проводити цілий день в підготовці до побачення, то твій кавалер ще не забув свій досвід, коли до нього на побачення приходить щось схоже на глянцевий журнал.
Ще я помітила, що поки я ще самотня, то десятки моїх подруг стали знову самотні!
Причини різні, але кожна знову намагається вчитися ходити на перші побачення і тиск на них ще більший, ніж на мене з боку жіноцтва.
Адже вона має одразу стати неймовірно щасливою, бо інакше навіщо взагалі йшла з родини?
Тому, дорогі жінки, чи перестанете ви нарешті забороняти іншим жінкам бути щасливими самотніми?
Автор Ксенія Ропота.
Фото Ярослава Романюка.