fbpx

“Чи тобі робити нічого?” – почала голосити свекруха, як тільки увійшла на подвір’я. Я й дихнути не встигла як Ніна Григорівна почала висмикувати щойно нами висаджені деревця. “Не буде цього тут. Доки я жива, не дозволю і край”

“Чи тобі робити нічого?” – почала голосити свекруха, як тільки увійшла на подвір’я. Я й дихнути не встигла як Ніна Григорівна почала висмикувати щойно нами висаджені деревця. “Не буде цього тут. Доки я жива, не дозволю і край”.

Знаєте, я раніше могла списати таку поведінку свекрухи на вік, стан емоційний, чи на Меркурій ретроградний, та нині просто не знаю, як це пояснити. Чоловік сміється, каже, що я занадто все сприймаю близько до душі і намагається розібрати речі. які я складати почала. Однак, мені вже й не смішно і не весело.

Ще як на весіллі Ніна Григорівна нам піднесла ключі від будинку своїх батьків, моя мама очі під лоба пустила.

— Зробила шикарний дар, нічого не подарувавши. От уміють люди. – лиш і мовила мама.

Таки так і було, як мама сказала, Бо Ніна Григорівна фактично нам і не подарувала нічого, адже документи на той дім були на ній, впустила нас жити, якось так.

Мама моя була проти того, аби ми туди заселялись категорично. “Нащо коло чужого трудитись, краще на своє заробити”. Ну, але в містечку нашому хати дорогі і перспектива 10 -ти років на заробітках мене не радувала.

Заселились ми майже одразу після весілля, зробили ремонт косметичний і мама моя, як і я заспокоїлась, адже попри наші переконання, Ніна Григорівна не вважала той дім своїм, а себе в ному господинею. Зажили ми спокійно і розмірено, аж до останнього часу.

Ми з Григорієм, чоловіком моїм, багато років відкладали гроші на капітальне оновлення будинку і подвір’я. Ще як заїхали сюди 15 років тому, то так усе стояло до цього часу.

В минулому році ми ремонт у домі почали робити, от саме тоді все і почалось. У нас же діток троє, так надумали ми одну кімнату добудувати.

— Там до вода скрапувала ніякої кімнати не буде. – заявила свекруха нам. – Хіба не знаєте, що як розбудувати хату у той бік де вода із ринви скрапує, то так по краплі і господар на ніц зійде? Не буде такого і крапка.

Ми ще тоді з Григорієм посміялись, але намарне, бо свекруха нам таки й не дала у той бік де з ринви текло нам кімнату будувати. Мусили перепланування зробити і вже по іншому все будувати.

А тепер уявіть моє здивування, коли нам свекруха не дозволила висадити туї на подвір’ї.

— Переросте туя хату і забере господаря з неї, – цілком серйозно говорить вона.

Григорій знову все на сміх перевести намагався, але його мама не вгавала. “Саджайте, що завгодно, туї не буде і край”. Не знаю, чи то сусіди передали, а може сама випадково побачила, та прибігла вона на подвір’я і почала ті деревця висмикувати.

Я як було усе залишила і пішла в дім речі збирати. Краще вже я в дім бабусі своєї переїду, доглягу її і буду точно знати, що я там господиня, ніж слухати подібне від свекрухи.

Чоловік просить одуматись і піти мамі на поступки, каже, що мій вчинок просто не розумний. Але скажіть мені, а де розумного у тому, що туї коло дому садити заборонено? То вода, то туї, а наступне що?

От скажіть, хіба ж я не права?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page