fbpx

Чи варто допомагати дружині в хатніх справах?

«До мене на чашку чаю прийшов приятель, ми сіли на кухні і розмовляли про життя. Під час розмови я встав і сказав: «Зараз, я помию посуд і повернуся».

Мій приятель подивився на мене так, ніби я повідомив, що відлучають для будівництва космічної ракети. У повному ступорі і з захопленням в голосі він вимовив: «Я радий, що ти допомагаєш своїй дружині. Я своїй не допомагаю, бо я їй декілька разів допоміг, а вона мене навіть не похвалила. Минулого тижня я помив підлогу, і жодного слова подяки».

Я повернувся на своє місце, сів поруч з ним і пояснив, що я не «допомагаю» своїй дружині. Моїй дружині помічник не потрібен, їй потрібен партнер. Я її партнер по дому, і у нас різні функції в цьому партнерстві, але виконання домашніх справ – це не «допомога».

Я не допомагаю своїй дружині прибиратися в будинку, тому що я теж в цьому будинку живу, і мені теж потрібно в ньому прибиратися.

Я не допомагаю своїй дружині готувати, тому що я хочу їсти, і мені теж потрібно готувати.

Я не допомагаю своїй дружині мити посуд після вечері, тому що я теж користувався цим посудом.

Я не допомагаю своїй дружині з її дітьми, тому що це і мої діти, а мій обов’язок – бути їм батьком.

Я не допомагаю дружині прати, розвішувати і складати одяг, тому що це і мій одяг, і одяг моїх дітей.

Я не помічник в цьому будинку, я частина цього будинку. А що стосується похвали, я запитав свого співрозмовника, коли в останній раз після того, як його дружина поприбирала в будинку, випрала одяг, змінила постільну білизну, викупала дітей, приготувала їжу, що-небудь зорганізувала, він подякував їй?

Але подякував не просто так, а з почуттям: «Ух ти, кохана! Ти неперевершена!”

Тобі це не здається абсурдним? Чи не дивно тобі, коли ти, раз в житті помив підлогу, очікувати якогось особливого трофея за свої заслуги? Чому? Ти не замислювався про це, друже?

Можливо, ти занадто захопився цією «культурою мачо», яка вважає, що всі домашні справи – це її робота.

Можливо, тебе колись навчили, що все це робиться само собою, що тобі навіть напружуватися не треба? Ну, тоді хвали її так само, як ти хотів, щоб хвалили тебе, такими ж словами і з такими ж почуттям.

Допомагай їй, будь справжнім компаньйоном, а не гостем, який в цей будинок приходить їсти, спати, приймати душ і задовольняти свої потреби. Будь як вдома! У себе вдома.

Справжні зміни в суспільстві починаються з нашого будинку. Вчіть своїх дітей справжньому товариству в сім’ї!»

Тед Едвардс

You cannot copy content of this page