— Чи з тебе корона спаде, тих два склади проказати? Я ж у вашу сім’ю душу вложила, так вам допомагаю, невже не заслужила, на ту маленьку дяку? – заходиться свекруха на кухні. Я ж стою і не розумію, з якого такого дива вона мене про це узагалі просить, ще й ображається.
Нині я щасливо заміжня жінка, мама 5 прекрасних діточок і власниця невеликої справи, яка приносить досить таки пристойний прибуток. Однак, так було не завжди і ще вісім років тому я буквально не мала де жити зі своїми дітьми.
Мій перший шлюб був не надто вдалим, однак, я не мала вибору і жила з Макаром. Оскільки я сиротою була і не мала куди піти, мій чоловік прекрасно це розуміючи. користувався цією ситуацією на повну.
У нас із ним перша двійня на світ з’явилась, однак, замість допомоги із малюками, мій чоловік проводив свій час із друзями. міг додому по три. чотири дні не з’являтись. а повернувшись навіть не вважав за потрібне виправдовуватись. чи вибачатись.
Я ж ні дня ні ночі не бачила з двома дітками. Мусила якось дбати про те, щоби ще й їсти було що нам трьом, тож поклавши малих у коляску ішла збирати картон і порожні пляшки. Соромно було до краю. але коли така ситуація. то вибору ніякого.
Згодом. зглянулась власниця пункту прийому вторинної сировини і взяла мене на роботу, а фактично, під свою опіку. Нарешті у мене з’явився графік і стабільний дохід. Працювала я добре, тож і заробляла не погано, хто у цьому бізнесі більш обізнаний. зрозуміє про що я.
Коли ж я нарешті змогла більш менш на ноги підвестись, то одного дня потрапила у стаціонар. Ніколи б у таке не повірила, але я була при надії і через два тижні стала мамою втретє. Як прогавила, не відчула? Такого бути не може? Я теж так думала, але у тому шаленому ритмі в якому жила я до себе прислухатись не було ні часу. ні можливості.
Де двє. там третє, сказала моя начальниця і пообіцяла, що допомагатиме мені у всьому. Вона й мсама свого часу пройшла подібну життєву ситуацію. але тоді у неї був лиш один син. Однак, вона добре пам’ятала той час і у мені бачила себе у 18.
А одного дня у нашій квартирі з’явились нові власники. Виявилось, що мій чоловік пустив своє житло за вітром, про що у своєму стані уже й не переймався. Моя доля і доля дітей наших його не обходила. тепер він був вільним птахом і тинявся цілими днями вулицями зі своїми друзяками не маючи ні дому, ні прихистку.
Я була у скруті і саме моя начальниця мене урятувала. Вона забрала мене і привезла у свою квартиру однокімнатну:
— Поки тут поживеш, а далі буде видно. Не переймайся, я поруч.
Вона і справді була поруч. Поки я не влаштувала меншу доньку у ясла і не вийшла на роботу, вона буквально мене годувала і утримувала. Могла прийти і довго гуляти з малюками а мене вкласти спати, аби я відпочила. А коли її син повернувся із навчання в Англії, саме вона нас і познайомила. То було кохання з першого погляду і навіть Тамара Ігорівна пізніше розповідала, що відчула оту іскру, що між нами проскочила і яка згодом переросла у велику і щиру любов.
Тамара Ігорівна благословила нас на шлюб. Переїхала у ту квартиру в якій я жила із дітьми. а нам віддала свою трикімнатну. Коли я відчула, що при надії і розгубилась, саме вона мене заспокоювала і підтримувала. Вона прекрасна бабуся усім своїм 5 онукам і ніколи не робила між дітьми різницю.
От тільки є одне величезне 2але” у наших із нею стосунках. Тамара Ігорівна усі ці роки просить. аби я кликала її “мамою”. бачте, у її роду це прийнято. Вона вважає мене своєю донечкою і говорить, що буде примно, якщо з моїх уст в її адресу лунатиме оте 2мамо” довгоочікуване.
Проте, я маю, чи мала колись “маму”. Для мене це слово не просто два склади, а уособлення абсолютної любові і доброти з гірким присмаком непоправної утрати. Моєї мами не стало. коли мені було 5 і я добре її пам’ятаю. Вона приходить до мене у снах. підтримує і вислуховує, я прокидаюсь у сльозах, адже на душі така туга, що й голі слів знайти, аби описати.
Так Тамара Ігорівна дуже багато для мене зробила, але 2мамою” я назвати її не можу. Вона сердиться. може не розмовляти зі мною і не розуміє. чого то я така принципова.
А от я не розумію, чому маю називати чужу для себе людину, хай і дуже до мене добру, мамою? Я люблю її усією душею і доводжу це щоденно. Мій чоловік називає її мамою, бо він її сина, а я чому маю?
Поясніть мені, невже аж так важко зрозуміти мене? навіщо усі ці формальності узагалі вигадали. ну яка вона мені мама?
23,10,2023
Головна картинка ілюстративна.
