Кілька років тому мене покинув чоловік і причина була така банальна, що аж очевидна, але він зробив цей крок. Я дуже переживала, мама мене переконувала, що все стане на свої місця, що Назар одумається, адже це смішно так йти.
Я теж була такої думки, адже варто було нам обом поговорити і все вияснити, проте, між нами не було й пів слова. Гордий, бачте.
– Доню, він ще молодий, тому й слухає друзів, а ти будь мудріша, ви ж любили один одного.
– Та напевно, – відказувала сумно, бо вже й не знала чи була між нами любов.
Отож, я не знала чого Назар зібрав речі і подав на розлучення. Ще вчора між нами все було чудово, а тут він речі зібрав і все те мовчки. Хоч я й за валізи хапала і просила поговорити. У відповідь було лише мовчання.
Не хотіла я зі свекрухою говорити, але в кого я могла вияснити, що ж сталося. Прийшлося йти до неї і причина розлучення мене ошелешила, а далі розсмішила, а далі обурила.
Подумати лишень, його найкращий друг бачив, як я з кимось цілувалася і в кафе сиділа, а не на роботі була. Він це Назару й доніс, а той від мене пішов без малюсінького запитання – а чи це правда.
Це була брехня від першого і до останнього слова. Я любила чоловіка і не розуміла, чому найкращий друг таке вигадав.
Але чим більше між нами проходило часу в розлуці, тим чіткіше я розуміла – а якби ми жили далі, були діти, було спільне майно і раптом він йде. І що мені тоді робити?
А ще інше питання – хто тоді я для нього, коли думка друга важливіша за мою? Коли друг вагоміший за дружину? Яка ми тоді між собою спілка, коли чужа думка буде завжди вища за мою?
І отак я потроху відійшла і переконала себе в тому, що життя продовжується. Вже до мене залицявся інший чоловік, як раптом на горизонті знову Назар.
– Ти мені снишся, може ти мене приворожила. – питає він мене.
– Ого, як ти одразу заговорив. Що ще скажеш?
– Скажу, що я готовий дати тобі ще один шанс, – каже він.
– Ти мені?
– Так.
– А як друг знову щось побачить?
– Ти ж уже не будеш так робити.
– Тобто, ти й далі віриш, що все. Що тобі наплели – правда? То я тебе трохи розчарую – тобі збрехали. А ти своїми руками наш шлюб зруйнував. Я тобі була вірна ввесь той час і чекала ще рік аби ти прийшов і мене перепросив. Але ти мав гордість, а я тепер маю іншого. Тому йди з миром, бо я на тебе дивитися не хочу, не те, що ворожити.
Він кліпав очима, мов те телятко. Не знаю, що там було в голові, але кожен з цього має винести урок.
Я вже все вивчила, а тепер його черга, тільки от сумніваюся, що він щось зрозуміє. А ви якої думки?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
