fbpx
Дозвілля
Чим більше ви допомагаєте, тим гірше до вас ставляться

У важких ситуаціях ми можемо потребувати допомоги. І коли отримуємо її, то іноді вирішуємо, що так і повинно було бути. Ми стаємо вимогливими, навіть прискіпливими і ревнивими. Стаємо «важким випадком» для того, хто намагався допомогти.

Як і чому це відбувається? І чи потрібно допомагати людям «до останнього», незважаючи на агресію і невдячність?

Відомий анекдот на цю тему:

Жебрак стоїть біля храму і просить милостиню. Один заможний чоловік кожен раз давав жебракові велику суму грошей. Якось благодійник кудись пропав. Жебрак хвилюється, чекає. Через кілька тижнів жебрак знову його побачив:

– Куди ж ви пропали? – стурбовано запитує жебрак.

– Так ось, їздили з дружиною на море, – радісно відповідає співрозмовник

– На море, значить …

– Так. На море.

– І це за мої гроші ?!

Кажуть, що з Утьосовим сталася схожа історія. Якось артист побачив жінку на тротуарі, яка сиділа і плакала. Коли він
запитав її, що сталося, жінка розповіла йому сумну історію про те, як вона йшла на ринок, щоб купити продуктів для
святкування дня народження. Вона кілька місяців збирала ці гроші. І у неї вкрали гаманець з грошима. Немає грошей,
немає продуктів, нічим пригощати гостей, немає свята. Утьосов перейнявся горем жінки і дав їй втрачену суму. Жінка
продовжувала гірко плакати.

– Чому ж ви плачете? – запитав Утьосов. – Я ж дав вам грошей.

– Так, – повернула до нього своє заплакане і викривлене від образи обличчя жінка. – А гаманець ?!

Якщо ми добряче обдумаємо цю історією і запитаємо себе, що ж сталося з жінкою, то отримаємо відповідь: «Їй всього мало», або «Вона скупитися», або «Вона невдячна і інфантильна», – Але цих відповідей не достатньо . Тут важливо зосередитися на тому, що жінка, зазнавши серйозну втрату, хоче не тільки допомоги, не тільки компенсації втрати, а хоче домогтися ефекту, як ніби нічого не сталося. Ефекту повного усунення травматичних обставин. Це казковий, чарівний ефект. Коли всемогутня рука повністю усуває наслідки трaвми: «І я відчуваю, що я захищений», нечебто нічого й не відбувалося. Хіба з цим почуттям щось не так?

Бажання бути абсолютно захищеним властиво кожному з нас. Філософ Жильбер Сімондон в своїй книзі «Про тваринний
світ і людину» пише:

«У людини під час народження немає нічого. Вона лежить безпорадна, не здатна пересуватися, в той час як пташенята вже вміють добувати собі їжу, а комахи, ледь з’явившись на світ, знають, куди потрібно рухатися, щоб піднятися в повітря. Людина нічого не знає … Вона змушена всьому вчитися з нуля. Довгі роки вона живе під опікою батьків, поки не почне самостійно заробляти на життя і долати підстерігаючі її небезпеки. Людина – єдина жива істота, яка може стояти в повний зріст і дивитися на небо».

Усвідомлювати свою незахищеність людині болісно і тривожно. Це всього лише одна з причин того, чому людині хочеться фантазувати не просто про дозовану допомогу, не просто про участь, яка має межі, а про те, щоб за неї все було вирішено, і щоб вона не відчувала такої незахищеності перед життям. І навіть якщо така людина глибоко стрaждaє, то допомогти їй все одно не вийде.

Поки людина не збудує зрілі стосунки і зрілий захист в цьому незахищеному ні для кого світі, вона буде прагнути до незрілого захисту.

Один із прикладів – «пошук всемогутньої матері». Адже в дитинстві дитині здається, що батьки всемогутні. Цей етап настає, коли дитина починає здогадуватися, що затишок і тепло, молоко і комфорт – це не результат її всемогутньої турботи про себе, а турбота дорослих. Дитина буде дорослішати, віра буде танути, але її залишки завжди будуть з ним. І від того, наскільки виросла дитина, вона зможе бути причетною до цих всемогутніх «дорослих», буде залежати те, наскільки вона буде відчувати себе багатою. Саме тому люди так цінують «зірок» і «сильних світу цього». У всіх нас є очікування всемогутньої матері, матері-опори, яка задовольнить всі наші потреби. І коли хтось сильніший за нас нам допомагає, ці фантазії активізуються. Але коли «всемогутня матір» нам відмовляє, то «дитина» обурена. Її позбавили її власності. У спрощеному вигляді все це прийнято списувати на недолюбленість. Але проблема полягає в тому, що у відчуттях задоволення людина прагне тотальності.

Однак будь-яка напруга і незадоволеність – велика проблема для принципу задоволення. Тому розвиток – завжди фрустрація.

«Всемогутня мати» ще й незламна. Саме тому по відношенню до неї можна бути і жорcтоким, і cадиcтcьким, і невдячним – вона все витримає. Відповідно, чим більше ми підтримуємо ці фантазії у тих, кому допомагаємо, тим більші нaпaди агресії провокуємо.

І навіть якщо комусь вдається грати роль: «мами, яка все може і на все готова», його чекає нова складність: той, хто все може, той і у всьому винен.

facebook