Чим ближче був ювілей мого чоловіка, тим більше мене розбирала цікавість. Я ж прямо сказала сватам, що на подарунок сину машина потрібна. Нас двоє, а авто одне, не зручно, хтось один постійно мусить своїм ходом добиратись. Але у день свята я була глибоко розчарована і збентежена. От як таке узагалі можна зрозуміти?

Чим ближче був ювілей мого чоловіка, тим більше мене розбирала цікавість. Я ж прямо сказала сватам, що на подарунок сину машина потрібна. Нас двоє, а авто одне, не зручно, хтось один постійно мусить своїм ходом добиратись. Але у день свята я була глибоко розчарована і збентежена. От як таке узагалі можна зрозуміти?

Ми зі Славком можна сказати, виросли разом. З одного села, чи не змалку в одній компанії бігали. Разом у футбол ганяли, та незвіданими сільськими стежками у хованки грали. Ой! То нині діти не бачать дитинства, а ми вміли час проводити.

Уже, як увійшли у ту пору коли дитячі пустощі на другий план пішли, раптом зрозуміли, що друзів нам і не потрібно, аби удвох і де подалі від усіх. Закохались, хоча ні, кохали ми одне одного завжди. Після закінчення школи поїхали разом у місто навчатись, орендували квартиру спільну, то вважай, з першого курсу інституту і досі разом живемо.

І от знаєте, ніби і між нами все добре, і завжди лад і розуміння, та батьки мого чоловіка мене не надто люблять. Якщо Славко для мами моєї “синочок”, то я для свекрів Анка і ніяк інакше. Кажуть що так птаху із міфів прекрасну називають, та я добре розумію, що не у пташці справа, бо ж мене Анною звуть.

Свекри мої роками на заробітках. Моя мама також довго за кордоном була, але після 50 повернулась, нині працює в сільському магазині, а свекри кажуть, що сенсу немає, та й на старість треба заробити:

— Все життя для дітей, а тепер, хоч з десяток років, для себе.

Але, до суті. Бачте, цьогоріч моєму чоловіку 35. Я вже давно сватам натякала на те, що варто нам авто подарувати, бо ж дуже незручно що у нас лиш одне. Так, я не працюю, але справ у мене власних багато і авто потрібне вкрай. Та от, чоловік дітей завозить до школи, потім на інший кінець міста на роботу, а я все на таксі і на таксі. Ну а нині в столиці викликати таксі ще потрібно зуміти.

Тому й казала я що нам машина треба. На все інше – заробим, а авто треба край. Я в мріях собі малювала, як мені буде зручно у новій машині, як здивуються дівчата коли я на фітнес приїду, як подруги зітхнуть заздрісно, а свекри і тут показали усю любов до мене і повагу до моєї думки.

Що ви собі думаєте? Вони у якості подарунку наперед оплатили послуги стоматолога для свого сина. Коли ж я запитала здивовано а де авто то почула:

— Як тобі машина потрібна, то йди на роботу невісточко. І так живеш у власне задоволення ні в чому собі не відмовляєш. А нам про сина дбати треба, як жінка не бачить, що ситуація дійшла крайньої точки.

Ну так, у мого Славка є певні негаразди, у цьому плані, він навіть готує собі окремо, бо зі спільного столу не все їсти може, але до чого тут авто? То не нагальна потреба родини зовсім. З часом усе б зробили, просто зараз вільних грошей немає.

Говорила з чоловіком, прошу якось усе відмінити, але він не збирається того робити. Більш того, навіть подякував батькам і вже пішов на перший прийом.

Мені прикро до сліз. Виходить, батьки чоловіка нас поділили і ще раз показали своє до мене ставлення, а Славко і не подумав на мій захист стати? От як це розуміти?

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page