Чим довше говорила моя дитина, тим більше я не розуміла, чи цю жінку узагалі я виростила. Таке враження, що ми узагалі з нею на різних планетах жили. До сьогодні я була горда, що змогла виростити і поставити на ноги шістьох дітей, проте донька моя врапт заявила, що я відношення до того, що вони виросли аж ніякого не маю.
Справа в тому, що у нас є шестеро дітей. Марія – найстарша. Звичайно, я її просила про допомоги. Ну, а як по-іншому? Мені здається, у всіх сім’ях старші діти допомагають батькам. Однак донька стверджує, що ми буквально все на її плечі переклали.
Найцікавіше те, що середня дочка вже ось-ось стане мамою. Невже її “складне дитинство” не торкнулося? Марія навіть заїкатися не хоче про дітей. Каже, що їй нашого дитсадка вистачило.
Спочатку я взагалі не втручалася в її справи. Вона отримала професію, вийшла заміж, на житло вони собі заробляли. ну живуть, то й добре. Але коли дочка переступила рубіж у тридцять років, я їй натякнула, що настав час задуматися про нащадків. Вона ж відмахувалась і казала, що вони поки що дітей не планують.
Зять теж зі мною не хотів обговорювати цю тему. Сказав, що це їхня особиста справа. Ну і нехай. Однак я незбираласьтакпростоусезалишати.Вонизаразчаспропустять.апотімбудеплакатисьумененаплечі, що не зможе вже більше стати мамою. Кому це потрібно? Того дня я спеціально до неї приїхала для серйозної розмови. та вона мене ошелешила:
— Мені нічого цього не потрібно, мамо. досить з мене я дитинства не мала – гляділа братів і сестричок. п’ятьох, мамо. Я п’ятьох вибавила, хоч ще сама дитиною була. Ти задерла голову і на роботу з татом. нарізала мені завдань і саму мене з ними лишала, бо я старша. А ти знаєш, як то у десять років відповідати за п’ятьох дітей двоє з яких близнюки по пів року? І ти після цього всього від мене онуків ще хочеш? Дякую, я твоїх дітей вибавила, більше не хочу.
Подібні слова стали для мене несподіванкою. Я не могла й подумати, що хтось із моїх дітей зможе мені тако дорікнути. Ми ж із чоловіком останнє їм віддавали, все життя присвятили, і це така подяка?
Донька вважає, що вона взагалі не мала дитинства. Ще й діставалося їй за всіх, як найстаршій. Бачите, ми інших любили, а її просто використовували. Не розумію, чому вона дійшла таких висновків. Ми ніколи не ділили дітей і ставилися до них однаково. Звичайно, молодшим припадало більше уваги, але все ж таки.
Тай як? Нам на роботу не потрібно було ходити, чи як? Чи корову зі свиньми не тримати? А як тоді дітей годувати? Ну виганяла вона корову у череду, ну кидала їй їсти, але все те було підготовлене нами. А брати і сестри? так вони самі бавились, хіба то тяжко було з ними посидіти, чи їсти їм насипати? Що узагалі за мова така?
Чоловіку нічого казати не буду, але ніколи і подумати я не могла, що з моєї дитини виросте така жінка. Ніяк її логіки зрозуміти не можу? Прямо таки, не ми з татом, а вона дітей виростила. Що за казки узагалі?
Що так складно прямо їй було з братиками сестричками бавитись?
03,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
