Рано вранці сусідка Наталка вийшла на шум, що доносився з майданчика. Люба, щаслива, зі сльозами на очах, схопила Наталю за руку: – Син з армії повернувся, радість-то яка! Наталя стояла, ніяково посміхаючись, не знаючи, що сказати. Вона кивнула стрункому, широкоплечому, засмаглому хлопцеві в солдатській формі.
Андрій зустрівся з нею поглядом і … його немов засліпило. Він не знав, що у них на майданчику нова сусідка, яка переїхала в їх будинок рік тому. Дівчині було 26 років, вона жила з п’ятирічним сином. – Ой, Андрійку, познайомся, це наша нова сусідка Наталочка, – золота людина. Наталя, – звернулася вона до сусідки, ввечері чекаємо у нас, – будемо відзначати повернення синочка. І ніяких відмов не приймаю, – чекаю в гості.
Тільки через три місяці Люба дізналася, що Андрій зустрічається з розведеною сусідкою, яка була старша за її сина на шість років. Здавалося б, під боком, а вона не знала. Гаразд би тимчасово зустрічався, поки серйозних стосунків немає, але ж Андрій заявив матері, що одружується на Наталії. – Навіщо вона тобі? Вона ж старша і з дитиною.
Ти у мене – сокіл ясний, прегарний, за тобою дівки табуном бігають. – А мені не потрібна дівка, мені потрібна Наталя – моя єдина і на все життя. Згадай, ти ж сама її хвалила, говорила, вона золота людина, що змінилося?.
-Я Жити без неї не можу, одружуся, – сказав Андрій матері. Більше з сином Люба на цю тему не розмовляла.
Але її сусідка Наталя стала знаходити під своїми дверима сміття, то якісь дивні предмети. А потім Люба сама заглянула до неї: – Якщо дорожиш здоров’ям своєї дитини, то відстань від мого сина: не пара ти йому. У сім’ю я тебе не візьму, – так і знай. Навіть якщо поїдете далеко, все одно щастя тобі не бачити. – Ім’я у вас добре і красиве – Любов, – відповіла їй Наталія, – а серце лихе.
Поки Андрій був на двотижневих курсах, з’їхала Наталя з цієї квартири, кажуть, що в інше місто поїхала. Андрій, коли повернувся, весь будинок оббіг і сусідні вулиці, але ніхто не знав, куди вона поїхала. Мати тільки руками розводила, приховуючи справжню причину втечі. – Втекла вона від тебе, скоріше за все, іншого знайшла. Але Андрій все ж розшукав Наталію, тільки вона його і на поріг не пустила, а причину не сказала.
Через рік Андрій одружився на своїй ровесниці. Люба зробила їм гарне весілля, народилася внучка. А потім Андрій запив: не йшло у нього життя з Оксаною, різними людьми виявилися. Незабаром Оксана вигнала Андрія, і він повернувся до матері. Люба намагалася повернути сина до життя, але він майже щовечора повертався напідпитку. Ось тоді і згадала Люба сусідку Наталю, з якою так здружилася і яку зненавиділа за те, що вона стала з її сином зустрічатися. Але тепер уже нічим не допоможеш, – п’ять років минуло, Наталя, напевно, заміжня.
Якось осіннім вечором чекала Люба Андрія з роботи, переживаючи, що знову п’яним прийде. Андрій затримався, але, на подив, прийшов тверезим. І на другий день теж тверезим був. А у вихідні ні краплі спиртного. Наступного тижня ремонтом в квартирі зайнявся. Мати сина впізнати не могла. І тільки встигла порадіти, що син тепер колишнім став, як Андрій зник і залишив записку:
“Люблю тебе, мама, але і Наталочку теж люблю. Вона – сенс мого життя. Прости, але ми будемо жити разом. Не шукай нас, тому що, знаю, що ти будеш проти. Я сам тебе потім відвідаю і буду допомагати”.
Люба плакала кілька днів. А потім кинулася розшукувати Андрія і Наталію. І знайшла. Приїхала за адресою, подзвонила в двері. Відкрив Андрій, а слідом вийшла Наталія. Люба поставила на підлогу важку сумку і заплакала: – Вибачте мене діти!
Егоїсткою і дурепою була. Живіть щасливо, а я допомагати буду. І тебе Наталю, я як дочку рідну люблю. Щось на мене тоді найшло, – єдиний син все ж. Обнялися всі троє, а потім стали гостинці з сумки діставати. – Навіщо ти, мама, стільки навезла? – дивувався Андрій. – Ну, як же! Ви ж мої діти, мені в радість вас пригостити, ви мене знову щасливою зробили.
