fbpx
Історії з життя
Дала подрузі в борг величезну суму, а віддавати вона і не збирається. Як тепер людям вірити? А ми ж були як сестри!

Ми з подружкою жили по сусідству ще з дитинства, і наші матері були колежанками: дві самотні жінки, які виховують своїх доньок, правда у мене старший брат ще є. З подружкою ми були як дві сестрички, не розлий вода, а до її мами я ставилася як до рідної тітки. Так і росли разом: вступили в один коледж, відучилися і навіть в один рік вийшли заміж. На той час у мене брат теж вже давно одружився і поїхав далеко до рідні своєї дружини.

Але ще коли ми з подругою вступили до коледжу, ми з мамою переїхали в нову квартиру, теж двокімнатну, але в новобудові, так що сусідами ми бути перестали, але все ще дружили. Я вийшла заміж, жила у моєї мами, але виявилося, що матір’ю стати я не можу, проблема зі здоров’ям. Чоловік пішов від мене, та й я не хотіла тримати – все розумію, повної сім’ї зі мною все одно не вийде. Мама сильно переживала за моє майбутнє, почала нездужати. Коли мені було 31, мами раптово не стало. Брат не став ділити зі мною квартиру, але я сказала, що все одно перепишу все на його сина, і взагалі – буду допомагати, чим можу, все одно у мене немає особистого життя, я і самотність – синоніми.

А ось у моєї подруги склалося все добре. Вона вийшла за «мажора» – сина багатих бізнесменів, їм відразу і квартира була готова, і машина. Правда, потім батьки її чоловіка прикрили канал свого спонсорування, вирішили, що початковий старт даний, а тепер уже й вони самі викрутяться. І все ж – сім’я у подруги зовсім бідна, а ще є дві доньки. До речі, після того, як подружка вийшла заміж, вона почала якось віддалятися від мене, хоч наші мами і продовжували дружити. А потім, коли не стало моєї мами, вони всією сім’єю приїхали на прощання і відтоді ми не бачилися, лише зідзвонювалися протягом ще семи років.

Я поринула з головою в кар’єру: з простої бухгалтерки я стала головною, отримую дуже добре. Почала відкладати на рахунок «зайві» гроші, коли-небудь племіннику знадобиться. В нужді братові допомагаю, навіть прошу не віддавати, але він все одно назад борг відсилає: мовляв, все одно це для сина буде, нехай накопичується. І ось рік тому до мене прийшла ця подруга дитинства: бліда, в сльозах, а в руках медична книжка її мами. Виявилося, що її мама серйозно нездужає, потрібно дороге лікування, подруга просить дати їй в борг скільки є. У мене на книжці було 180 000 гривень, всі мої накопичення. Звичайно ж, я віддала все до копієчки. Подруга запевнила: після лікування вони хочуть забрати маму до себе, її квартиру продадуть, і борг вона віддасть.

Боролися за здоров’я чотири місяці, але не допомогло. Спочатку я не квапила з віддачею боргу, навіть пробачила 20 000 тисяч – мовляв, на організацію прощання і все таке, вона ж як тітка мені була, та 160 000 попросила при можливості повернути. Це було в лютому, але з відтоді почалася якась тягучка: то ситуація у державі, то квартира не продається, то ще якісь виправдання. До речі, я перевіряла: подруга жодного разу не подавала оголошення на продаж квартири, і зараз, як виявилося, вони її здають! Потім подруга мені говорила, що розкрутять своїх багатих свекрів чи кредит візьмуть, я все літо прочекала, але так ні копійки і не отримала. Ясна річ – вони своїх доньок як принцес одягають, купують їм все найкрутіше. Їх дітям потрібніше! А я що – одиначка, у якої якийсь там племінник, навіщо мені гроші? Це вони так вважають, виходить.

Я намагаюся подрузі періодично дзвонити, але вона то слухавки не бере, то їй ніколи, то вигадує нові відмазки. Сама вона ніколи не дзвонить, явно, що мої грошики тю-тю. Найгірше, що я і розписки з нею ніякої не брала, адже знаю – ресурси є, і квартира є, і свекри багаті теж, повністю довірилася. Але вона просто виключила мене зі свого життя, тому що так їй зручно. Я навіть братові не можу сказати, мені соромно – адже я обіцяла племіннику відкласти, я так сама хотіла, це ж мої зароблені гроші! Навіть сумою хвалилася на рахунку. Не знаю, як тепер бути, мені дуже прикро! І гроші чималі! Очевидно, треба починати все з нуля, як тепер людям вірити? А ми ж були як сестри!

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!

Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.

facebook