— Твоя майбутня дружина мені не подобається, Артеме, – Олександра Вікторівна легенько постукала нафарбованими нігтями по столі. У її голосі вчувалася нотка роздратування.
Олена, що саме подавала на стіл салатницю, завмерла. До останнього дівчина сподівалася, що мати майбутнього чоловіка просто придивляється до неї, звикає. Адже з моменту знайомства всього три місяці минуло.
— Мамо, це не обговорюється, — Артем відклав виделку, його очі потемнішали від роздратування. — Олена — моя майбутня дружина. І крапка.
Олександра Вікторівна відкинулася на спинку стільця. На зап’ясті поблискував масивний золотий браслет, що підкреслював статус його власниці.
— Давай начистоту, Артеме. Твоя майбутня дружина працює звичайним менеджером у турагентстві. А ти — заступник директора великої компанії. Хіба це не виглядає дивно?
— Що саме тут дивного? — Артем насупився. — Олена чудово виконує свою роботу, має вищу освіту.
— О, вища освіта! — свекруха театрально сплеснула руками. — В провінційному університеті! А мама її — навіть говорити не хочу.
Олена відчула, як в очах потемніло. Подумки вона згадала маму, Марію Олексіївну. Вона все життя працювала прибиральницею у школі, але ніколи не скаржилася, завжди була усміхнена.
А головне — відкладала кожну копійку на майбутнє доньки. Досі пам’ятає, як мама відмовлялася собі у всьому, але завжди купувала для Олени все найкраще.
— До речі, моя мама, — почала було дівчина, але свекруха не дала їй договорити.
— Дитинко, дорослі розмовляють, — відмахнулася вона. Потім повернулася до сина, ніби Олена тут і не стояла. — Артеме, ти ж пам’ятаєш Аню? Доньку моєї подруги Валентини Петрівни? Яка чудова дівчина, і сім’я достойна.
— Мамо! — Артем грюкнув по столу, — Досить!
— Гаразд, гаразд, — свекруха підняла руки в примирливому жесті. — Я ж просто хочу для тебе найкращого. До речі, скоро річниця компанії. Буде велика урочистість. Сподіваюся, твоя майбутня дружина вміє поводитися в пристойному товаристві?
Олена стояла ні в сих ні в тих.
— Не хвилюйтеся, Олександро Вікторівно. Я не зганьблю вашого сина.
— Хотілося б у це вірити, — свекруха зміряла її оцінюючим поглядом. — До речі, в чому ти там зібралася йти? Сподіваюся, не в цій сукні з дешевої крамниці? Синку, хотіла тебе попередити: усі твої кредитні картки ми заблокували. Якщо вважаєш себе дорослим. Спробуй ним бути без наших грошей.
Артем різко підвівся.
— Ми йдемо. Мамо, коли навчишся поважати мій вибір — зателефонуй.
— Синку, я ж із найкращими намірами! — спробувала схопити його за руку Олександра Вікторівна.
Але Артем уже допомагав Олені одягти пальто. Вони вийшли, всю дорогу додому мовчали. Лише коли переступили поріг квартири, Артем міцно обійняв дружину.
— Пробач за маму. Вона складна людина.
— Нічого, — Олена натягнуто всміхнулася. — Я впораюся.
Але глибоко всередині вона розуміла: це лише початок. Через тиждень Олена стояла перед дзеркалом у дорогому бутіку. Вона відклала всі свої заощадження, включаючи премію, але це була крапля в морі. Артем додав грошей, але придбати сукню яка б відповідала статусу урочистого вечора вони просто не могли.
Можна було б і не піти, однак, надто багато стояло на кону, Артем це розумів. Та й він був упевнений у своїй майбутній дружині і будь-що намагався довести батькам, що Олена – саме та дівчина з якою він буде щасливим.
Продавчині вже почали поглядати на неї косо — другу годину приміряє сукні, а так нічого і не купила.
— Можу допомогти? — долинув поруч приємний голос.
Олена обернулася й побачила елегантну жінку років п’ятдесяти.
— Ні, дякую. Я просто дивлюся, — пробурмотіла вона.
— Я — Тамара Сергіївна. Працюю з вашим чоловіком, — жінка усміхнулася. — Про вас багато розповідала Олександра.
Олена насторожилася. Що саме розповідала свекруха?
— Не хвилюйтеся, — Тамара Сергіївна поклала руку їй на плече. — Я знаю Олександру багато років. Вона завжди була вимогливою. Давайте я допоможу вам вибрати сукню.
— Дякую, але, — Олена завагалася, — боюся, це все надто дорого для мене.
— Про це не хвилюйтеся. У мене тут хороша знижка, — підморгнула жінка. — До того ж, я давно хотіла зробити комусь приємний подарунок.
— Ні-ні, я не можу.
— Можеш, — твердо сказала Тамара Сергіївна. — Сприймай це як вклад у майбутнє.
Жінка швидко вибрала розкішну темно-синю сукню з витонченим вишитим орнаментом.
— Ось вона! — радісно вигукнула.
Олена приміряла. Плаття сідало ідеально.
— Прекрасно! — задоволено кивнула Тамара Сергіївна.
Олена хотіла відмовитися, але її телефон задзвонив. Висвітився номер свекрухи.
— Не бери, — порадила Тамара Сергіївна. — Спершу заверши з сукнею.
У день урочистості Олена ввійшла до зали під руку з Артемом.
— О, яке миле плаття, — процідила свекруха. — Сподіваюся, не позичила у когось?
— Це подарунок Тамари Сергіївни, — спокійно відповіла Олена.
Обличчя Олександри Вікторівни витягнулось.
— Тамари?! Але чому?
— Бо вона бачить у людях щось більше, ніж гаманець, — пролунав голос самої Тамари Сергіївни.
Протягом вечора Олена блискуче підтримувала розмову з усіма гостями. Навіть генеральний директор залишився вражений її освіченістю.
— Де ти всього цього навчилася? — прошипіла свекруха.
— В школі, де працювала моя мама, була чудова бібліотека, — відповіла Олена. — А ще я багато читаю. І не тільки модні журнали.
Наступного дня Артем зібрав речі з батьківського дому. Олександра маніпулювала, хлипала, навіть до швидкої дзвонила, але син стояв на своєму
Але він залишився непохитним.
— Коли навчишся поважати мій вибір, тоді й поговоримо, мамо.
Звісно, сім’я не прийняла вибір сина, але відмовитись від єдиної дитини також не могли. Зіграли весілля. на публіку показували себе прекрасною і великодушною сім’єю яка хоч і не дуже рада такому союзу, але змирилась попри все.
Олена з Артемом кохали одне одного і були досить щасливі разом. Перші три роки шлюбу були казкою для обох. Ну а потім, коли з’явились перші дрібні непорозуміння, Олександра Вікторівна втрутилась і по-краплі а зробила все від неї залежне, аби дрібні непорозуміння розрослись до прірви між її сином і не любою невісткою.
Нині Олена розлучена. Разом із мамою вони виїхали до Чехії. Там працюють, як і тисячі наших жінок, що виїхали за кордон. Артем же оженився вдруге на “достойній” дівчині.
У пари вже й діти є, але ні миру, ні злагоди у тій сім’ї немає, вже тричі розходились і знову зходились, адже інтереси дво сімей залежали від того шлюбу.
Артем знайшов собі кохання на стороні, але й воно його не тішить. Все частіше сидячи у своєму кабінеті він згадує про Олену. Сам собі він не може зізнатись, що програв. Не зумів відстояти свого справжнього щастя. свого кохання.
Головна картинка ілюстративна.
