Все почалося з несподіваного дзвінка зовиці, сестри мого чоловіка.
– Машинка зламалася, тільки ось прати – то мені цілу гору треба: осінь на дворі. Сльота, хлопчаки кожен день по калюжах скачуть і весь бруд на собі додому приносять. Я завтра забіжу до тебе, пару речей закину в машинку! – відрубала Марина.
За матеріалами – Жемчуженка.
Я уявила, що на двох бешкетників (одному 5, а іншому 2 роки) дійсно за пранням руками можна цілий день провести і погодилася.
На наступний день до мого повернення з роботи Марина вже стояла біля дверей квартири, з хлопчиками.
– Залишити нема з ким, – пояснила вона.
Живемо ми з чоловіком без дітей, одружилися кілька місяців тому, квартирка однокімнатна, знімна. Вирішили брати іпотеку через рік і старанно накопичуємо на початковий внесок. Але пральну машину купили, і всі радощі сучасних технологій теж.
Речі Марини я поклала в машинку, трохи поговорили, і вона з хлопцями пішла, попередивши, що за чистою білизною заїде чоловік. Через кілька хвилин вона мені зателефонувала.
– Завтра сама прийду і заберу пакет, чоловік забув, на чоловіків ніякої надії, – пояснила вона.
– У мене є номер хорошого майстра по ремонту пральних машин, давай дам, що кататись туди сюди постійно! – запропонувала я їй.
– Який ремонт! – вигукнула вона. – Грошей немає: комуналку оплатили, іпотеку оплатили, в результаті сидимо без гроша.
На наступний день хлопчики і Марина стояла під моїми дверима.
Я тут килимки з ванної кімнати прихопила, закину? – ми разом увійшли в квартиру, Марина невдоволено заголосила про безвідповідальність чоловіка, і повідомила, що сама почекає закінчення прання, чоловіка ж не допросишся.
З роботи під’їхав чоловік, був радий сестрі і племінникам: пограли, поговорили.
Я почала збирати чоловікові на стіл, зовиця тим часом підмітила, що вона і діти голодні, не встигли вдома поїсти – поспішали. Я на швидку руку приготувала зайві порції.
Хлопчаки почали просити солоденького, вдома нічого не виявилося, чоловік добродушно збігав до магазину.
Через дві години килимки були випрані, гості нагодовані і благополучно пішли.
На третій день до приходу з роботи сімейство зовиці знову чекало під дверима. Марина показувала на важкий пакет, повідомила, що принесла штори випрати.
– Не проженеш? – Я мовчки відкрила двері, почалася метушня на кухні: я готувала, хлопчаки гриміли і шуміли, машинка наполегливо прала.
У двері задзвонили, Марина впустила свого чоловіка: вони привіталися, поцілувалися. Вона запропонувала йому дочекатися закінчення прання.
Павло, так звали чоловіка зовиці, погодився, але попередив, що жахливо голодний.
Чоловіка, який прийшов з роботи, я попросила збігати в магазин за варениками, бо все, що було приготовлено, гості з’їли, на додачу з усіма десертами, що були куплені вчора.
Коли, нарешті, родичі пішли, а я сказала чоловікові:
Я завжди готова допомогти родичами, але, по-моєму, це переходить усі межі. Якщо Марина завтра подзвонить знову, я буду змушена відмовити. Я страшенно втомилася за ці три дні: шум, гам, постійне приготування їжі і гори немитого посуду. Зараз 22.00.
Чоловік був повністю на моєму боці. Дивно, але четвертий день пройшов без відвідувачів.
А ось на п’ятий мене знову чекало усміхнене сімейство під дверима:
Хлопці куртки повимацькували, – повідомила Марина.
А далі як за сценарієм: я готую, годую все сімейство.
Я повільно сходжу з розуму від шуму, криків, браку особистого простору.
На наступний день ми з чоловіком домовилися зустрітися в торговому центрі, а не йти додому. Спокійно пили каву, коли раптом пролунав дзвінок і Марина незадоволеним голосом почала допит:
– Де ти? Ми вже близько години стоїмо в під’їзді: діти замерзли, голодні, жахливо їсти хочуть! Паша приїде з хвилини на хвилину – теж голодний.
Ми з чоловіком сьогодні додому не приїдемо.
– Ти не говорила, що не прийдеш вчасно! Що ж нам робити, додому їхати всім в бруді і голодними? – вона обурювалась абсолютно щиро.
– Я не зобов’язана попереджати, що у мене є свої справи і я не чекаю вас вдома, щоб ви могли без запрошення прийти до мене повечеряти, це вже ваші проблеми.
Чоловік забрав мій телефон, відключив, а слідом і свій.
На наступний день дзвонила мама чоловіка і вичитувала нас, що ми не розуміємо сімейних людей. Чоловік тримався стійко.
Через два дні вже моя мама подзвонила і повідомила, що бачила Марину, вони купували пральну машинку: вибрали недешеву, оплатили всю суму – відразу.
Ось така кумедна історія.
