Сиділа сьогодні в черзі і зустріла одногрупницю Джульєтту.
Джуля (так називали її всі на курсі) забирала документи, на недавно придбану квартиру. Квартиру вона купила за готівку.
– Я дев’ять років після розлучення жила в маленькій кімнаті в гуртожитку. І не просто в гуртожитку, а домовилася з комендантом і дешевше орендувала кімнатку в студентському, бо він був неподалік від моєї роботи.
– Та яка різниця. Головне змогла накопичити грошей і у тебе тепер свої квадратні метри і, головне, нікому нічого не винна.
– Це так. Але ти знаєш радості ніякої немає. Пустота в душі. Я відмовляла собі у всьому. Практично всю зарплату, всі підробітки відкладала.
Вигляд у Джулі дійсно був сумний.
Я згадала себе, коли купила першу квартиру. Хоча моя квартира була куплена в кредит, я плакала від щастя. І вважала, що всі відчувають такі ж сильні емоції.
Потім я знову плакала від щастя, коли виїхала з салону на власному новому авто(і я не переживала про те, що це автокредит).
У мене ніколи не виникало думки, що треба відкладати гроші, відмовляти собі у всьому. Взяти кредит для мене куди зручніше і простіше. Я не переживаю через відсотки. Зате у мене є те, що я хочу тут і зараз.
За квартиру я розплатилася за п’ять років, за машину платила три роки.
– Тепер на роботу доведеться їздити на маршрутці, а це година, а то й більше. Напевно, треба збирати на машину, – з сумом розповідала мені одногрупниця. – А збирати не хочеться, дуже хочу закордон, в гори. Гуляти хочу.
Я не хотіла розповідати Джулії, що брала машину в кредит і вважаю це хорошим виходом. Вона все одно ніколи цього не зробить. Різні ми у ставленні до цього питання.
З цього я роблю висновки, що люди діляться на категорії: ті хто збирає, як моя одногрупниця і такі як я, які з легкістю беруть позику і не переживають, що годують банки.
Фото – ілюстративне.
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
