Цей подарунок від бабусі Галі дуже сподобався Оксанці. Стільки грошей. От би піти в магазин і щось купити.
Але ж не можна, адже це не справжні гроші.
— І взагалі, коли виросту, я працюватиму продавцем у магазині і брати собі все, що захочу, — похвалилася дівчинка своїм двоюрідним сестрам.
— А що товар можна брати й без грошей, якщо ти продавець? — Софія здивувалася:
— Тоді і я теж влаштуюся працювати в магазин.
— Ні, завжди треба платити гроші, — Поліна відклала убік листок, на якому малювала будиночок:
— Ви міркуєте, як маленькі, однак вже на наступний рік йдете до школи.
— А давайте порахуємо, скільки тут грошей, — Оксанка віялом розклала папірці на дивані.
Дівчата засопіли, почали зосереджено рахувати:
— Раз… два… три… 10 гривень, — перша вигукнула Софія.
— Неправильно, адже кожен папірець по 100 гривень, — поправила її Оксанка.
— І, як тепер рахувати, на пальцях? – розгубилася Поліна.
— Ні, не вистачить.
Дівчата замислилися. Оленка у розмові участі не брала, сиділа з лялькою на руках і дивилася мультики.
Але варто було тільки сестричкам відвернутися, як вона згребла всі грошики.
— Оленкооо.
Але наздогнати дівчинку було непросто. Вона бігала навколо будинку, а за нею слідом уся трійця.
— Що тут відбувається? — Дідусь зупинив розпалених гонитвою онучок.
— Вона мої гроші поцупила, — поскаржилася Оксанка.
— Це не іграшка, — дід покликав Оленку: — Ану віддай сюди.
Дівча розтиснуло кулачки, зім’яті купюри висипалися на доріжку.
— Я забираю гроші собі, ви все одно не вмієте з ними поводитися, — дід ретельно розправив папірці і засунув собі в кишеню.
Дідусь вирішив піти у магазин і купити онучкам чогось смачненького, подав продавчині нову сотню.
— Діду, що Ви тут мені даєте? — з подивом подивилася на нього жінка.
— А що таке? — підсліпувато мружився дідусь
— Це не справжні гроші. Бачите тут написано: «Банк приколів». Я зараз можу зателефонувати та викликати поліцію.
Дідусь спітнів, його руки затремтіли від сорому і страху:
— Не треба, я не знав, це мені внучки підсунули.
— І багато у Вас таких?
Дід вигріб з кишені цілу купу папірців:
— То порвіть їх, щоб вони мене не бентежили.
За смаколики дідусеві довелося віддати свої гроші. І відтоді старенький в той магазин більше не заходить, він навіть не хоче згадувати, як осоромився.
Фото ілюстративне.
