Ніхто з нас не сподівався, що сватання отак закінчиться, тим більше, що вже про все було домовлено: де весілля, скільки гостей і хто платить за що платить.
А все почалося зі слів майбутнього свекра:
– Тепер вже, Дмитре, отак просто її не відпускай!
Я лиш очима закліпала, що нашу ту розмову Дмитро переказав батькам? Мені не було чого соромитися, адже я думала, що Дмитро все зрозумів. Справа в тому, що ми з Дмитром зустрічалися ще зі школи і він думав, що одразу після закінчення навчання ми одружимося. Він так мені романтично освідчився, зробив з дротика від шампанського обручку і надів мені на палець:
– Виходь за мене!
Я погодилася і щаслива побігла додому.
На наступний ранок я сказала батькам, що виходжу заміж за Дмитра. Мама руками сплеснула і покликала тата:
– Ти дивися, женитися надумали! А вчитися хто буде?
– Мамо, нащо мені вчитися? я буду вдома. А Дмитро буде працювати.
– Та зараз, я ні копійки не дам, поки ти не закінчиш інститут, а тоді роби що хочеш, – сказав і тато.
Я дуже хотіла біле плаття і лімузин, і голубів…
Дуже не хотіла йти вчитися, але кому не подобалося студентське життя. Дмитро копилив губи, я перепрошувала, і так по колу, що я вирішила все рідше бувати вдома, щоб не бачити його, гуляла собі, а йому казала, що вчуся. Батьки були щасливі.
Але навчання закінчилося і я вернулася додому, бо батьки знайшли мені роботу. А тут Дмитро знову з пропозицією заміжжя…
Якщо чесно, то я не дуже й хотіла за нього заміж, але містечко маленьке, за кого ж іще йти?
Прийшов Дмитро з батьками, все обговорили і вже зі спокійною совістю гостимося. А батько Дмитра й давай вчити сина, як це з жінкою поводитися, що «хвостом не крутила».
– Дітьми обкласти, щоб нікуди й не ділася. І грошей їй давай мало, щоб не тратила багато і на роботу не пускай, хай від тебе одного залежить. А на твою Таню тобі треба мінімум п’ятеро!, – реготав він, – Хіба не так, свате?
Він чекав, що мій батько підтримає таку ініціативу.
– Ти вже тепер не думай її на роботу пустити, – продовжував свекор, – одразу діти мають бути, не зволікай з цим.
– То ми витратили стільки грошей на навчання, щоб вона вдома сиділа?, – тих спитав батько.
– А ви чим думали, щоб отак гроші на вітер пускати?, – не вгавав свекор.
– Думали аби мала роботу і могла завжди на кусень хліба заробити.
– То вже тепер не ваш головний біль, тепер у неї є Дмитро аби їй казав, як вона має крутити і що думати.
– Тоді такого не буде. Бувайте здорові, – відказав тато і відкрив двері.
Дмитро вимагав аби я пішла з ним, але я нікуди й кроку не ступила. Недопечений свекор бурмотів, що син сам все прогавив, бо наречена вже мала чекати дитину, а не отак «хвостом крутити».
Про себе скажу, що в моїй голові теж світ перевернувся. Адже я з дитинства чула, що для того аби втримати чоловіка, то треба народити йому дитину, а ще краще дві аби точно нікуди не пішов. А тепер виходить, що й чоловіки теж так думають і діють?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
