Але найбільша їхня претензія – я не давала татові змоги з ними спілкуватися. Все перевернули з ніг на голову і сказали, що тепер тато буде жити з ними.
– Щоб ти знала, як його нас позбавляти. Тато класний, а з тобою жити просто неможливо.
Вони впустили його в мою квартиру, яку я роки заробляла тут, в Італії, поки він віявся від однієї жінки до іншої.
Думала, що діти підростуть і все зрозуміють, скажуть мені «Дякую велике», але сказали вони ось це.
Але я не розгубилася і вирішила, що раз так, то вони будуть жити з татком. Це вже було принципово.
Починалося моє життя з Русланом з мого великого кохання до нього, могла годинами слухати його бренькіт на гітарі і милуватися його обрисами. Мама говорила про якесь майбутнє, а мені хотілося аби ось такі миті тривали вічно.
Вискочила за нього заміж, бо вже була при надії донькою, далі через два роки й син з’явився на світ. Віталій не переживав, де ми будемо жити, адже це мали вирішити наші батьки, він хотів просто весело проводити час, а з двома дітьми, які постійно щось хочуть, він не міг жити так, як хотів.
– Я надто молодий для цього всього.., – сказав і зник з нашого життя.
А я переключилася на дітей, думала, що ще трошки і буде легше, що Руслан повернеться, що кинеться мені до ніг з купою грошей і скаже, що ось тепер ми купимо собі все, що хочемо.
Але не було, я працювала і жила в мами з татом.
– Тепер ти розумієш, як важливо думати, за що ти будеш жити?
Я вже розуміла, що треба було вчитися і може було б якось легше, ніж продавати на ринку. Брала ще й підробітки і мила в павільйонах, приходила пізно, щоб далі готувати їсти, прати, витирати, перевіряти уроки.
Думала, як діти будуть добре вчитися, то дадуть собі ради в житті.
Десь почула, що дитину треба готувати з самого малку до самостійності і я готувала. У мене все було строго, а на ніжності у мене не було часу. Не було часу і не було ніжності в моєму серці, все спопеліло там.
Далі мама сказала, що діти ростуть і треба їм місця і я поїхала на заробітки. Тяжко працювала, щоб заробити на квартиру, купила трикімнатну, щоб кожному по кімнаті.
Далі заробляла на ремонт, далі їм на навчання.
Тепер поїхала заробити на старість, як новина – вони впустили в мою квартиру батька, бо він класний, а я ні.
Виставляють з ним фото, пишуть, які раді, які щасливі. Мені таке не писали.
Щось заважало спати, їсти і дихати. Зрозуміла що то – несправедливість.
Коли приїхала, то почула, те все, що вони мені казали, що я для них не була мамою, а строгим вчителем, ще й татко не міг з ними через мене спілкуватися.
– Татко не міг?, – у мене аж зуби стукали, – То ви тепер з ним наживетеся, повірте.
І я зробила задумане, вирішила, що кожен з них має тісно пожити з татком, щоб пізнати його краще.
Я продала квартиру і купила дітям по однокімнатній та собі так само, доклавши зі збережень.
– Ось тепер просіть в татка гроші на ремонт, а я вже все вам дала, що мала і навіть більше.
Думаєте, вони в татка гроші випросили?
– Татко не має здоров’я, а ти отак хочеш, щоб ми у нього просили грошей? Він через тебе поневірявся по світу, все втратив, а ти отак з ним, – казали вони, – Ти маєш нам дати гроші.
– Ні, навіть не подумаю.
– Тоді ти нам не мати.
– Хай буде так.
Кажуть, що треба жити для дітей, а не заради чоловіка, а я вже й не знаю чи правильно я своє життя їм до ніг кинула. Не мала ні романтичних прогулянок, ні флірту, нічого, щоб могла згадати, як приємну дрібничку. І що тепер мені робити, що порадите?
Фото Ярослав Романюк
Автор Ксеня Ропота
