fbpx
Історії з життя
Діти продовжували шуміти, а Антоніна Матвіївна злитися. Коли вкотре вони розбігалися на найцікавішому моменті в її улюбленому серіалі, вона не витримала, взяла драбину, швабру і, піднявшись на верх, взялася стукати по стелі

Ранок почався з такого гуркоту, що Антоніна Матвіївна навіть злякалася, що відбувається щось страшне. Включила новини, почекала хвилин п’ять – ні, начебто все гаразд. А гуркіт так і продовжується. Що ж таке, може, сусідку Тетяну грабують? Антоніна Матвіївна не бачила її вже два місяці, відтоді, як вони посварилися через її раннє музикування.

Антоніна Матвіївна була спадковою скрипачкою – на скрипці грав її дідусь, наступним був її батько, а от на Антоніні Матвіївні династія завершилася – вона терпіти не могла дітей. Музика, як ревнива кохана, вона не терпить суперників. Це дід і батько могли мимохідь завести дружину та дитину, а Антоніна Матвіївна чудово розуміла, що для неї заміжжя обернеться каструлями та черпаками, і на зміну смичку швидко прийде дитячий візок.

Робити нічого, Антоніна Матвіївна зібрала волосся в акуратний пучок, одягла повсякденну сукню з накрохмаленим комірцем і вирушила до сусідки. І як відчувала — двері навстіж, пил стовпом і якийсь чоловік щосили орудує в квартирі Танечки.

Антоніна Матвіївна навшпиньках спустилася до своєї квартири і викликала поліцію. Правоохоронці негайно приїхали – зв’язуватися зі старенькою вони не хотіли, бо вже були навчені гірким досвідом. Через п’ять хвилин вони повернулися до скрипальки разом із тим чоловіком.

— Здрастуйте, — з широкою посмішкою представився той. — Мене звати Микола, я ваш новий сусід. Ви вибачте за шум, ми зараз ремонт робимо.

Антоніна Матвіївна, коли зрозуміла, що дарма викликала поліцію швиденько ляпнулася на підлогу.

Її побоювання не були марними. Через два місяці вона, по-перше, була змушена спускатися з четвертого поверху пішки, тому що ліфт весь ранок був зайнятий переїжджаючими, а, по-друге, не змогла подивитися свій улюблений серіал, тому що зверху пересували меблів, і гаоасували діти. Що ж робити — Антоніна Матвіївна зібрала волосся в акуратний пучок, одяглася у повсякденну сукню з накрохмаленим комірцем і вирушила до нових сусідів.

Двері відчинила розпатлана жінка у розтягнутій футболці та качалкою в руках. От саме такого життя й боялася Антоніна Матвіївна.

— Люба, — суворо сказала вона. — Вгамуйте своїх дітей. А меблі можна рухати з десятої ранку до дванадцятої дня і з третьої до п’ятої після обіду – у мене в цей час моціон.

Жінка розпливлася в широкій посмішці, прямо як її чоловік, і сказала:

— Ой, а ви та сама пильна сусідка! Як добре, у мене одразу від душі відлягло, коли Коля мені про вас розповів. Я так боялася, що буде якась злюка. Ви вибачте, з меблями ми майже закінчили і ваші побажання обов’язково врахуємо. А діти.. Ну, ви, напевно, краще за мене знаєте – поки не набігаються. А хочете вареників? Я сама наліпила.

— Ні, дякую, — сухо подякувала Антоніна Матвіївні і пішла до себе.

З цього дня її життя дуже змінилося. Ні, меблі вони і справді більше не пересували. А от діти. галасували, бігали, падали, пхинькали. Що з цим робити – Антоніна Матвіївна не могла уявити. Заспокоїти її могли лише ранні музикування. О шостій ранку вона піднімалася і починала грати. Нехай сусіди також до прекрасного долучаються.

За кілька днів ранкових концертів вона зустріла сусідку біля ліфта з усім її виводком.

— Антоніно Матвіївно! А ви на скрипці граєте? Так гарно! Ілля як почув, теж захотів навчитися. А ви уроки випадково не даєте?

Тільки цього їй не вистачало – чужих дітей вчити!

— Ні, — сухо відповіла Антоніна Матвіївна.

Діти продовжували шуміти, а Антоніна Матвіївна злитися. Коли вкотре вони розбігалися на найцікавішому моменті в її улюбленому серіалі, вона не витримала, взяла драбину, швабру і, піднявшись на верх, взялася стукати по стелі. Драбина не витримала активних дій, склалася навпіл і Антоніна Матвіївна полетіла свічкою вниз.

При виписці лікар питав, чи має вона родичі, які зможуть за нею доглядати, бо їй ще довго не можна буде ходити.

— Ну що ж ви так, Антоніно Матвіївно! Не дарма ж кажуть все це про склянку води та інше.

— Я впораюся сама, — крижаним тоном заявила горда скрипалька.

— А ті, ваші сусіди, які швидку викликали? Може вони? — Згадав лікар.

— Про це не може бути й мови! — Вигукнула Антоніна Матвіївна.

— Коля такий вам ціпок справив! – прощебетала сусідка, заносячи каструлю борщу у квартиру до Антоніни Матвіївни. — Я його ввечері принесу, коли серіал дивитимемося. Як цікаво, що там буде далі! Ну що, Ілля, добре поводився?

— Просто нестерпно, — проскрипіла Антоніна Матвіївна. — Вимотав стареньку!

— Ой, Антоніно Матвіївно! Які ж ми вдячні, що ви погодилися навчити Іллю грати на скрипці! Як же нам із вами пощастило.

Антоніна Матвіївна за звичкою пробурчала собі під ніс, що їй якраз і не пощастило. Але насправді діти виявилися не такими страшними. Особливо цей усміхнений хлопчик. Тримає в руках скрипку лише два місяці, а вже такі успіхи. Далеко піде. Ну, не далі ніж Антоніна Матвіївна, але все ж таки… А з серіалами вона класно придумала – бідна молодиця і не знала про їхнє існування за своїми супами та варениками. Ну нічого, Антоніна Матвіївна її життя навчить. Не пропадати ж її безцінному досвідові.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page