fbpx
Історії з життя
Діти ще не роздяглися? — Вчепилася йому в рукав Дарина? — Хоча, неважливо! Нехай одягаються назад, ми їдемо до мами. У квартирі залишатися небезпечно!

Сім’я Войтенків поверталася додому після двотижневої відпустки на гірськолижному курорті. Діти, дівчинка і хлопчик, наввипередки бігли сходами, посперечавшись на шоколадку, хто першим торкнеться дверей квартири.

— Обережніше там, не впадіть випадково! – гукнула їм услід Дарина, зручніше беручись за ручку валізи.

— Вони вже не маленькі, впадуть — буде їм наука, — промовив Стас, з посмішкою дивлячись на дружину.

— Хочеш після довгої дороги потрапити до приймального?

— Та не хвилюйся ти так, все буде гаразд!

Пара нарешті дісталася сьомого поверху, лаючи ліфт, який так вчасно зламався. Діти нетерпляче пританцьовували на майданчику.

— Ну, і хто виграв? – жартівливо уточнила Дарина, дивлячись на сина, який миттєво насупився.

— Ліза, — неохоче відповів хлопчик. — У неї просто ноги довші!

— Та не дуйся ти, — примирливо обійняла брата дівчинка. — Я поділюся з тобою шоколадкою. Обіцяю.
І поки мама шукала у сумці ключі, діти активно обговорювали, хто скільки шматочків отримає. А тут і тато підключився, бажаючи отримати свою частку.

— Та де ж ти є? – пролунав голос сусіда згори. Чоловік, похитуючись (видно вже добре приклався до пляшечки, що стирчала у нього з кишені), спускався сходами. – Куди заповзла?

— Ви когось загубили? — Ввічливо поцікавилася Дарина, поки Стас загнав дітей у квартиру.

— Та змія моя кудись поділася!

— Отруйна? — з острахом спитала жінка.

— А як же! Отруйніших не буває! — махав руками чоловік. — От знайду, їй мало не здасться!

— Зачекайте! Олексію, стійте!

Але чоловік, немов і, не чуючи Дарининих слів, продовжив спускатися. Тільки й вигукував безладні фразочки і вимагав у когось повернутися.

— Що в нього знову сталося? – визирнув із квартири Стас. Він ні на мить не хвилювався за дружину, залишаючи її на одинці з сусідом. Безневиннішу людину годі й шукати.

— Діти ще не роздяглися? — Вчепилася йому в рукав Дарина? — Хоча, неважливо! Нехай одягаються назад, ми їдемо до мами. У квартирі залишатися небезпечно!

— Так, заспокойся і поясни нормально, — чоловік схопив дружину за руки, закликаючи до спокою. – Що сталося за ці два тижні?

— Та наш сусід, — жінка явно стримувалася, — загубив змію! Отруйну! А раптом вона до нас заповзла? Наша квартира саме під ним!

— Та звідки він б узяв ту змію? Тим паче отруйну? — Розсудливо запитав Стас. — Може йому примарилося?

— А якщо ні? Хочеш серед ночі натрапити на непроханого гостя? Який до того ж може відправити тебе на той світ?

— Чого галасуєте, сусіди? Не встигли приїхати, вже сваритеся? – несхвально похитала головою старенька, яка визирнула із сусідньої квартири. – А були зразково-показовою родиною.

— Та ми не сваримося, Ніно Львівно, не думайте, – примирливо посміхнувся Стас. – Просто оцінюємо потенційну загрозу.

— У Олексія з восьмого поверху змія втекла! — Обурено схрестила руки Дарина. — Я вважаю, що потрібно терміново кудись відвезти дітей, доки вона не знайдеться!

— А, ти про це, — засміялася сусідка. — Не бійся, немає ніякої змії.

— Я ж казав, що у нього глюки, — вставив свої п’ять копійок Стас.

— Та ні, не глюки. Просто від нашого Олексія пішла дружина. Зібрала речі, і поки він десь тинявся зі своїми товаришами, накивала п’ятами, ніби її й не було. А чоловік тепер ходить і шукає її.

— То він дружину так лагідно називає? — не витримав і розсміявся Стас, спіймавши відразу два осудливі погляди. — Добре добре! Пішли додому, там діти на шоколадку чекають.

А сусід Олексій ще довго ходив і плакався про зниклу дружину.

Olena Didik. Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page