У молодості я була дивною дівчиною – мені дуже подобалися не надто хороші хлопці. Ті, які не навчаються в школі, збираються великими шумними компаніями і вічно мають якісь негаразди. Так я зустріла свого чоловіка Олега, а потім ще й вийшла за нього заміж.
Ох, як на весіллі плакала моя мама і все говорила, що то мій останній щасливий деньок. Але я не хотіла нікого слухати, адже я його кохала і з ним були такі неймовірні емоції. Отримуючи такі емоції, мені хотілося жити.
І мама мала рацію. Одразу після шлюбу я зрозуміла, хто такий Олег. Працювати він не збирався, близько трьох років я тягла на собі нас із ним, ще й двох дітей, яких привела у світ. Мало того, він постійно зникав кудись із дому, гуляв. Добре, що батьки його були чудовими людьми. Не раз я просила їх вплинути на нього і вони це робили. Та вистачило цього ненадовго — потім починалося все з самого початку.
Якось свекруха його навіть на роботу зуміла влаштувати. Став він працювати на фабриці. Самі розумієте, який контингент на фабриці щодня, свята у них там. Чоловік приходив додому веселий завжди. Гроші не приносив, лиш борги накопичував. То був не простий період. Добре, хоч квартира була своя. Хоч у чомусь мені було легше.
Потім я вже не знаходила у собі сил і подала на розлучення. Навіть батьки його зрозуміли, адже жити із такою людиною було неможливо. Розійшлися — Олег повіявся без печалі, а я лишилася жити з дітьми.
Через кілька років знову вийшла заміж за хорошого чоловіка. Він був прекрасним, приносив гроші в будинок, не мав не хороших звичок, але не було в ньому вогнику. Щодня одне і теж. Без змін, без якихось сплесків, чи хоч непорозумінь. Просто сірі будні. Не зуміла я довго жити в такому шлюбі – розлучилася через три роки. Стала жити сама.
Діти виросли, мають свої сім’ї. І ось написав мені перший мій чоловік. Виявилось, що він досить успішний. Почав мені розповідати, що більше так і не одружився. Взагалі став проситися в гості, я і не відмовила. Ну раптом і справді змінився.
І так, все було добре спочатку, ми навіть знову одружилися. Діти були раді, всі забули минуле. ми прекрасно прожили рік, аж до річниці нашого шлюбу. Мій коханий добре залив за комір і вирішив згадати минуле. ох, що я тільки не вислухала. До ранку він заснути не міг.
Коли він виспався, то вибачався і казав, що більше такого не повториться. Сказав, що це з ним уперше за довгі роки.
Я ніби і вірю, а з іншого боку – усе це мені потрібно? Одне діло жити з таким чоловіком у 25, інше коли тобі 50. Сили вже не ті і здоров’я не таке.
За останні два місяці такі “концерти” я відвідувала двічі. Розумію, що у п’ятдесят я собі чоловіка не знайду більше, тим паче такого, щоб і дітей любив і онуків моїх. Якщо я залишу цього, то швидше за все старітиму на самоті і на одну пенсію.
От тепер не знаю, як бути: жити далі самій, чи почекати, може він виправиться.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – intermarium.news.
