Синові Ольги Петрівни було за сорок. За свій вік Федір обзавівся двокімнатною квартирою у новобудові, недорогою іномаркою та власним бізнесом – тримав невелику майстерню з ремонту комп’ютерів. Все це в очах матері робило його завидним нареченим, за якого жінки мають у прямому сенсі змагатися, але цього чомусь не відбувалося.
Ті панянки, з якими Федір знайомився і намагався завести стосунки, якось підозріло швидко зникали з його життя.
— Зараз усі жінки дуже меркантильні. Прагнуть щось витягнути із чоловіка собі в кишеню. Але мій синочок не промах. Він бачить таких наскрізь, – розповідала Ольга Петрівна сусідкам. — Хоч би йому попалася якась гідна!
Літня жінка важко зітхала, а сусідки хитали головами. Їхні сини вже давно одружені з цілком пристойними жінками, живуть, працюють, виховують дітей, а у когось якщо й неодружені, то це тільки за власним бажанням.
Наприклад, син Марини Ігорівни, стверджує, що не створений для сімейного життя, хоч йому вже тридцять п’ять. Мати, звісно, переживає, але що тут вдієш? Син не хоче одружуватись. Щоправда у своїй самотності він звинувачує не меркантильних жінок, а лише себе.
Але особливо злилася на стогнання сусідка Ольги Петрівни, яка жила зверху — Єлизавета Григорівна.
Кілька років тому дві літні жінки розмовляли на лавочці. Йшлося про дітей. Ольга Петрівна, як завжди скаржилася на самотність сина, а Єлизавета Григорівна на невдачі в особистому житті молодшої доньки. Її Марійка і школу із золотою медаллю закінчила, і інститут із червоним дипломом, і гімнастикою займається, і працює на хорошій роботі, і має свою автівку, а тямущий наречений все ніяк не знайдеться.
Тут у жінок і дозрів план звести дітей. Обидві вирішили, що з них вийде гідна пара.
Знайомство Марії та Федора відбулося за кілька днів. Мама Оля відправила сина нібито допомогти сусідці з комп’ютером, а Єлизавета Григорівна запросила цього дня доньку та посадила обох пити чай.
— Я все одно нічого у цій техніці не розумію. Ви, Федоре, все вирішуйте з Марійкою, — сказала вона і поспішила покинути квартиру під приводом необхідності сходити в магазин.
Молода дівчина та чоловік у самому розквіті сил познайомилися. Федір, випивши гарячого чаю, наважився і запросив Марійку на побачення. А вона й погодилася.
Домовились на п’ятницю після роботи. Федір пообіцяв забрати дівчину з офісу.
Марійка зранку зробила зачіску, обрала сукню і, не зважаючи на лютневий холод, вирішила взути осінні чоботи. Вони були високі, на тонких підборах і виглядали із сукнею набагато елегантніше, ніж зимові черевики. Тим паче, вони явно підуть кудись повечеряти. Потрібно виглядати належним чином.
Жінка ледве дочекалася кінця робочого дня. Поправила макіяж, зачіску, накинула шубку, взула чобітки і поспішила вниз.
На парковці на неї чекав Федір. Він був без квітів, але Марія вирішила, що це не так важливо. Тим паче це їхня перша романтична зустріч. Невідомо, що буде далі.
— Чому ти так довго? Я змерз, поки чекав. Стрибай у машину, — сказав чоловік і поспішив сісти в авто.
Марійка якийсь час мучилась з дверима, поки Федір не згадав, що з боку пасажира вони заблоковані і не відчинив їх зсередини.
Дівчина сіла в автомобіль. Вона вже відчувала легкий дискомфорт, але вирішила не поспішати з висновками. Їй описували Федора, як гідну людину, відкриту, інтелігентну, але скромну. Марійка вирішила, що, можливо, він також зараз хвилюється, як і вона.
— Ну, може, тоді погуляємо? — запропонував галантний кавалер.
— Федоре, розумієш, я з роботи і трохи голодна. Може, почнемо з вечері? – запропонувала дівчина.
— Так, ти знаєш, я теж зголоднів. Бика би з’їв. Прямо так, без майонезу, — погодився Федір і засміявся.
— От і я також, — зітхнула Марійка і трохи заспокоїлась. Схоже, Федір справді розгубився.
— Ну що, кажи адресу! — Чоловік поліз у навігатор.
— Яку адресу? — Не зрозуміла дівчина.
— Ну як яку? Твою адресу, — відповів Федір розгубленій панянці.
— А навіщо тобі моя адреса?
— Так ти ж хотіла їсти. Я б теж не відмовився. Зараз з’їздимо до тебе, перекусимо та підемо гуляти!
Марійка подивилася на нього, потім на вбрання. Згадала свої емоції, підготовку до зустрічі. Їй стало дуже сумно та чомусь соромно.
У результаті дівчина таки наполягла на поході в кафе. Федір довго відмовлявся, однак після того, як Марійка пообіцяла заплатити за обох, погодився. Від прогулянки вона відмовилась.
Звичайно, про продовження стосунків не могло бути й мови. Хоч Федір ще кілька разів після «побачення» дуже напрошувався до неї в гості.
— Наші зустрічі дуже дорого мені обходяться, — сказала Марійка невдасі Федору і перестала відповідати на дзвінки.
Допитливій матері на розпитування про те, як пройшло побачення з донькою сусідки, Федір відповів, що Марійка виявилася такою ж, як усі. Їй від нього потрібні лише гроші, бо як особистість він її не цікавить.
Відтоді Ольга Петрівна та Єлизавета Григорівна перестали спілкуватися одна з одною. А на всі розмови сусідів мати Марійки відповідала, що Федір просто «невихований скнара».
Через два роки Марійка таки вийшла заміж, та й син Марини Ігорівни зустрів своє кохання і теж одружився, а Ольга Петрівна ще й досі співає оди своєму Федору і розмірковує про те, які зараз погані жінки.
Фото ілюстративне.