fbpx

Дізнавшись, куди я планую подавати документи для вступу, батьки були категоричні. «усе життя копійки рахуватимеш. Навіть спасибі ніхто не скаже»

Дізнавшись, куди я планую подавати документи для вступу, батьки були категоричні. «усе життя копійки рахуватимеш. Навіть спасибі ніхто не скаже».

У цьому році я закінчую школу. Вчуся добре і мрію стати вчителькою. Скільки себе пам’ятаю, завжди грала в школу, бавилася з малюками, і вони мене теж люблять і слухаються. Я вважаю, що немає нічого кращого, як вчити дітей, давати їм знання.

Особливо це важливо зараз, коли, якщо чесно сказати, хороших педагогів мало. Адже мене особисто учили не дуже добрі вчителі. Інколи мені здавалось, що вони нас учнів терпіти не можуть. І зляться на весь світ.

А я хочу бути хорошою вчителькою, щоб діти мене любили. Я хочу викладати історію, тому що це так цікаво. І ще, щоб люди знали своє коріння і розуміли, як розвивалася наша країна і інші країни теж.

Але коли я сказала батькам, що буду здавати документи на історичний факультет в педінститут, мої мама і тато вирішили, що я повинна вчитись на економічному, тому що в наш час це найбільш затребувана спеціальність і добре оплачувана.

А я терпіти не можу всього цього, і математику ненавиджу. І не хочу все життя рахувати чужі гроші! Мені це нецікаво, але ніхто мене не слухає. Кожен день вони заводять розмови про інститут. Кажуть, що я залишуся старою дівою, тому що ні в інституті, ні в школі немає чоловіків. І що на вчительську зарплату не прожити – копійки лиш рахуватиму.

Ще кажуть, що я повинна вибрати таку спеціальність, аби могла їм допомагати в старості, і щоб їм соромно не було перед знайомими, тому що в педінститут йдуть ті, хто взагалі нікуди вступити не може. А мама ще й плаче іноді, каже, що я невдячна і ні в гріш їх не ставлю. Але я як спробую уявити, що мені стільки років потрібно буде на бухгалтера вчитися, а потім ще працювати ним – мені відразу противно робиться.

Чому батьки за мене вирішують? Адже це мені потім жити, а не їм! Чому вони не хочуть мене зрозуміти? Невже в житті найголовніше – щоб професія була модною і з великою зарплатою? Їх же теж вчили вчителі, давали знання, вкладали свою душу. Чому вони так невдячно оцінюють їхню працю?

І звідки тоді в школах візьмуться хороші вчителі, якщо в педагогічні інститути йдуть не за покликанням, а тому що більше нікуди дітися?

У мене не виходить переконати батьків, і я не знаю, що мені робити. Я намагалася знайти підтримку у бабусі, а вона навіть розмовляти не стала зі мною, сказала, що я ще надто молода, і щоб слухалася батьків, тому що вони поганого не хочуть для мене.

Наталка.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

You cannot copy content of this page