Для мене було неприємною несподіванкою, що мої діти спілкуються з мачухою! Я особисто з нею перестала спілкуватися після того, як пішла вчитися і з батьком зустрічалася поза домом

Єдиний раз, коли я вернулася в рідний дім, це, коли батька мого не стало і прийшлося там бути. Я була вражена тим, як час відбився на цій жінці і тоді чи не вперше я задумалася над тим, що просто звикла жити в нелюбові до неї.

Мама моя просто зникла з мого життя, де вона не знав ні тато, ні бабуся і ми жили всі втрьох. Я не дуже за нею й сумувала, але бабуся дуже вже наполягала, що у дитини має бути мама. Тоді у нас і з’явилася на порозі Ольга, яка була геть не чутлива до того, що мене треба жаліти і в усьому догоджати. Бабуся скоро сама поїхала геть і залишилася Ольга наводити свої порядки.

Скільки я їй парфумів вилила, попсувала одягу і взуття, але вона ніколи не жалілася на мене батькові, все думала, що якось налагодить зі мною зв’язок, але я не сприймала її методів, вважала їх суворими, хоча вона просто намагалася привчити мене до елементарного порядку. Це я тепер так думаю, але тоді все було інакше. Батько обрав не звертати увагу на те, як чубляться його дівчата.

Добре, що хоч у неї своїх дітей не було, бо тоді не знаю, що я б і робила.

Я поїхала вчитися далеко і там залишилася, вийшла заміж і у мене з’явилося дві донечки. Якогось року я привезла їх до батька, бо ми з чоловіком мали відпустку і він доволі неохоче їх прийняв, але, видно, Ольга була моїм дітям рада, раз відтоді вони тримали контакт.

Молодшій було вісім, а старшій одинадцять, коли я регулярно їх відправляла до батька на канікули, мені так було зручно і я як уявляла, як Ольга трясеться над своїми чашками та квітами і порядком, то весело усміхалася.

Коли доньки випурхнули з дому, то вони рідко телефонували, а я також, бо раз не телефонують, значить у них все добре, а я займуся своїм життям і так тільки недавно почала жити в достатку.

Стосунки з батьком у мене ще більше зіпсувалися, коли він переписав квартиру на Ольгу, вже тоді відчував, що з ним щось не те. Тоді я взагалі не хотіла мати з мачухою ніякої розмови, адже вона влізла в мою родину, всіх розігнала і ще мене залишила без квартири.

Шкода, що я донькам не розповіла про неї, тоді б вони не спілкувалися з нею так тісно, а просто чинили б так, як я – губили ложечки з її набору і били посуд.

І ось її не стало. Тому я поїхала виключно заради квартири і яким для мене було подивом почути, як мої доньки хлипають за нею! На стінах було купу фото, де вони вчотирьох, усміхаються, щось печуть чи гуляють, святкують щось, дарують подарунки.

Я була така вражена, що не одразу зрозуміла, що квартира знову дістанеться не мені! Ольга заповіла її своїм онучкам, як вона виразилася, а моїм дітям. Ще й мені залишила кілька речень.

«Дорога Юліє, дякую, що дала мені відчути себе улюбленою бабусею. Це найкращий подарунок на світі. Знаю, що якби ти знала, як нам добре разом, то ніколи б дівчат до нас не пускала. Я не знаю, чому ти так ставилася до мене, адже я завжди хотіла стати тобі доброю мамою, яка всього навчить доньку. Але попри все, я прощаю тобі і дякую за все».

Я не знала, що й сказати. для мене вона була чужою та й все. Ну, добре, хоч квартиру залишила донькам, продадуть її та й все і забудуть. Все забувається і це забудеться, але як доньки мають добру згадку про «бабусю», то вже хай буде, мені то що?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page