Проте, для мого чоловіка це вже був другий шлюб і в першому він мав донечку. Розійшлися вони не через мене, я вже зустріла Леоніда, коли він років три був вільний.
Леонід гарно залицявся, клявся в любові і я вирішила, що можу вже в тридцять років розраховувати на щось серйозне, окрім, пропозиції пожити разом, щоб перевірити почуття.
Чоловік привів мене в свою ідеально чисту квартиру і сказав, що хоче аби так було завжди. Ми переважно говорили, які книги чи фільми любимо дивитися, тому він тепер же мене просвітив, що ж він любить їсти зранку та на обід і вечерю.
Наче й нічого складного, але от його тон мене насторожував. Там не було слова, що ми якось разом це робитимемо. Все мала робити я сама.
Ну, знаєте, щось таке, як безкоштовна прибиральниця і кухарка, де замість плати що?
Виявилося також, що гроші у нього свої, у мене свої, бо я теж працюю, за квартиру він платить, а їжу купую я.
Проте, я витрачаю на їжу більше, ніж він на комуналку, але то не бралося до уваги.
– Ти маєш робити все аби я був охайно одягнений та в гарному настрої, – отак він окреслив мету мого жіночого щастя.
Я подумала, що це щось він собі загинає, але я його люблю, тому мені не важко зранку раніше встати та приготувати сніданок і звечора приготувати йому костюм.
Старалася я так років п’ять, коли нарешті не почала питати, а, коли ж у нас буде логічне, як на мене, продовження шлюбу – діти.
– Ніколи. Навіщо мені діти, якщо у мене вже є дитина?
Я кліпала очима і нічого не розуміла.
– Ларисо, діти псують все, повір, я вже там був. Ці постійні дитячі немочі, верески. Я просто не можу їх витримати. Я кілька місяців це послухав. А потім просто пішов геть, бо не міг нормально жити, спати і думати, врешті-решт!
– Але я хоч дитину, – вигукнула я, як та пасажирка, яка наздоганяє потяг.
– Ти маєш вибрати між мною і дитиною, це дуже легкий вибір, якщо ти справді маєш розумові задатки.
Я пішла до мами і довго їй розповідала, як же мене Леонід обманув в моїх очікуваннях.
– Доню, ти справді маєш зробити такий вибір: або дитина, або він. тут все просто.
– Мамо, я хочу дитину від Леоніда! Він мій чоловік чи хто?
– Чи хто, доню, чи хто. Навіщо тобі дитина від такої людини – от я цього не розумію. Мало навколо чоловіків чи що для такої роботи?
Я дивувалася, що моя така строга мама говорить мені такі речі. Це ж, що у неї на душі, що вона мені каже про інших чоловіків?
Таке враження, що ми разом біжимо за тим останнім вагоном, тільки вона хоче стати бабусею.
Я вернулася до Леоніда, зайшла і стала чіткими рухами робити звичну роботу і десь зловила себе на думці, що взагалі не думаю вже, що за чим робити, а мої рухи автоматичні. Я й зраділа такому явищу, от яка я молодець, а з другого боку – чому ж ти радієш, жінко?
Ходила по хаті колами і все думала і думала, ну як же так, наче все у нас добре і я маю робити вибір?
Але потім вирішила, що напишу записку, бо на словах чоловік мене переконає, і зібрала валізу та поїхала д мами.
Написала таке: «Вибирай, або я і дитина, або ти і самотність». Його й досі нема.
А у мене є дитина і люблячий чоловік, який допомагає мені в усьому, від хатньої роботи, до догляду за нашою донечкою, яку він просто обожнює.
І я себе питаю – для чого я стільки чекала? Я ж могла давно отак просто радіти від того, що маленький носик зморщився, що очі татові, а вуха, слава Богу, мої. Що пахне дитина просто неймовірно солодко і я не можу надихатися. Я оце все мала проміняти на ідеально чисті тафлі на кухні?
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота
