fbpx

Для себе я давно вже вирішила, що все своє майно залишу меншому сину. Та й Валерій мені усі ці роки перший помічник, вони із дружиною ніколи ще не відмовили мені і не сказали, що поперек. Але не чекала я того, що у старшого доля не складеться і він повернеться у батьківську хату

Для себе я давно вже вирішила, що все своє майно залишу меншому сину. Та й Валерій мені усі ці роки перший помічник, вони із дружиною ніколи ще не відмовили мені і не сказали, що поперек. Але не чекала я того, що у старшого доля не складеться і він повернеться у батьківську хату.

Синів у мене двоє, а по факту – один був поруч усе життя. Станіслав, старший мій, як пішов навчатись у 14, то так я рукою і махнула, бо ж додому практично не навідувався. Училище, інститут, робота, а потім одружився на інший кінець країни. Лиш дзвінки та листи рідкі нас з ним ще якось об’єднували.

Ну а Валерій все тут та поруч. Вивчився на агронома, працював в колгоспі, нині он, свої поля тримає. Жонатий і він, невістка мені за доньку, маю трьох онуків, і ті вже студенти.

Валерій у мене добра дитина і роки його не зіпсували. Дала доля мені щастя побачити, що й дружина у нього хороша і діти толкові. Все вони до мене горнуться і допомагають. Ремонти, он які поробили, і двір, і альтанку для мене. Допомагають і кликати не треба.

Я завжди Валерію казала, що все що маю буде його родині. Ось, онук старший повинен оженитись скоро, то я вже просила, аби син мене до себе забрав, а у хаті моїй хай молоді живуть. Така між нами мова була і так думали зробити.

Та ж приїхав до батьківського порогу мій Станіслав. Що то в них  із Галиною вийшло, чи то він у гречку стрибнув, а вона виморилась уже прощати, а може й справді, вона знайшла того, хто буде вірним, та прийшов він у свої 57 із торбою речей і винуватою усмішкою.

Ну звісно, що сина я свого прийняла. Хай сивий, хай не правий і життя своє своїми ж руками пустив з гори у прірву, та він моя дитина. Три місяці уже він поруч мене, працює, гарно заробляє і мені в усьому допомагає.

Та стала я помічати, що між братами блискавиці ширяють. Валерій все не мириться із Станіславом. Я розуміла, в чому то причина, але що могла зробити? А тут і онук на поріг:

— Бабусю, весілля вже після Паски. Коли вас до батьків перевозити, бо ми б хотіли тут і відгуляти за старими традиціями у дворі.

Знаєте, ніби як ми й домовлялись, я й речі вже які до Валерія у дім перенесла, та ж обставини змінились. Бачу, що між синами немає миру і що Валерій ображений вже на мене, як і онук, бо ж я обіцяла. Та що ж мушу робити?

Як же мені вчинити, підкажіть, люди? Станіслава не виставлю і перед Валерієм совісно.

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page