Для тих, хто дуже любить ніжне м’ясо! Соковита домашня тушонка
Не лінуйтеся! Порадуйте своїх близьких м’ясом, яке тане в роті!
Інгредієнти :
- 1 кг. м’яса
- 0,5 кг сала
- лавровий лист
- запашний перець (горошком)
- чорний мелений перець
- сіль
Приготування :
М’ясо нарізаємо середніми шматочки. Солимо, перчимо до смаку і добре перемішуємо. Банки миємо, не стерилізуємо. Залізні кришки миємо, стерилізувати не треба.
Укладаємо на дно по 1-2 лаврових листки, духмяний перець, потім нещільно укладаємо м’ясо. Не докладаємо м’ясо, десь 2-3 сантиметри до краю банки, щоб не витікав вміст. Для страховки знизу в духовці поставте деко і налийте трохи води. Банки прикриваємо залізними кришками і поміщаємо їх в холодну духовку.
Розігріваємо духовку до 250 градусів. Стежимо, коли закипить м’ясо, знижуємо температуру до 150 градусів і тушкуємо його 3 години. М’ясо має повільно тушкуватися.
Поки готується м’ясо нарізаємо сало на маленькі шматочки і кладемо на сковороду або в жаровню і витоплюємо жир на малому вогні.
Читайте також: Як красиво оформити м’ясну, рибну, сирну, овочеву і фруктову нарізки
Готове м’ясо, заливаємо зверху витоплений жиром.
Виймаємо банки з духовки і закатуємо кришками, перевертаємо, перевіряємо на герметичність, потім перевертаємо їх назад. Зберігаємо при кімнатній температурі.
Смачного!
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся