Днями я почула, як свекруха дуже голосно мене гукає. Вирішила прислухатися і зрозуміла, що просить їсти. Звичайно, я відразу побігла на кухню все підігріти, подала гарячі котлети, тільки зі сковороди.
Поставила їй на стіл їжу, а сама вийшла з кімнати – не заглядатиму ж їй у рот. Біля дверей я почула те, що вона за 23 роки ніколи не говорила: «Дякую тобі, доню».
З Іваном одружилися, коли були зовсім молодими, жити окремо ще не могли. Його мама мене не дуже жаліла. На людях добре ставилась, але вдома… я бачила її справжнє обличчя. Без її дозволу – і кроку не ступити, а коли я щось робила, то точно “не правильно” і “не добре”.
На роботі справи йшли добре. Як тільки я починала з вогником в очах розповідати про кар’єрні успіхи, Рада Валентинівна бралася за своє: «Ти не надто добра дружина, не годуєш чоловіка, погано прасуєш сорочки».
Хоча Іван постійно захищав мене, неодноразово мав розмови з мамою, вона все одно не відступала. Мене ображало й те, що вона казала:
– Якщо будеш тільки про свою роботу думати, син собі точно нову знайде, а ти й далі сиди у своєму офісі.
Я повністю довіряю коханому, але саме ці слова його мами мене насторожили і навіть дуже. Але ось ми таки зібрали на перший внесок і змогли придбати хоч і в кредит, але все ж власне житло. Я була дуже щаслива від думки, що ми матимемо своє гніздечко, поки не побачила на сорочці чоловіка сліди від помади.
Я людина покійна, не хотіла влаштовувати емоційний ураган, тож зайнялася розслідуванням. Так, я перевірила і ноутбук і телефон обдзвонила всі контакти.
Щодня, після того, як чоловік приходив з роботи, я уважно оглядала його одяг, винюхувала нотки парфумів і досліджувала волоски.
І виявила одну дивину. Коли я оглядала сорочку ввечері, то бачила, що вона чиста, а за кілька днів на ній була пляма від помади. Але головне – чоловік не одягав її, то звідки взялися плями?!
Тому я вигадала план. Сказала чоловікові, що йду на роботу і повернуся пізно. Насправді я просто гуляла біля будинку, щоб простежити, хто і коли приходить до мого чоловіка. Адже помада з’являлась тільки тоді, коли він був удома сам. Ну чи не детектив я?
І знаєте, що? До нас заходила лише свекруха! Тільки вона дізнається, що я на роботі чи йду кудись у своїх справах – летить до синочка. Але я вже зрозуміла – явно не для того, щоб із ним поговорити. І чоловік мені нічого не розповідав про ці візити – боявся, що буду проти.
Як тільки я забігла до квартири, чоловіку стало ніяково, але він сказав, що мама у ванній миє руки. я ж прекрасно розуміла, що вона там робить і була впевнена. що знову знайду сліди помади на сорочці чоловіка.
Я сміючись розповіла про все чоловіку і при його ж мамі вивернула кошик із брудними речами. на його сорочці, яку він сьогодні одягав були сліди губної помади. Чоловік отетеріло дивився на маму а та почала говорити, що вона ні до чого і нам самим потрібно розібратись, а не її крайньою робити.
Чоловік після цієї пригоди близько року не спілкувався з мамою. Розчарувався в ній, як у людині. Хоча хвилювався за неї і видно, що любив. Як тільки Рада Валентинівна потрапила до стаціонару і нам озвучили невтішний діагноз, ми з чоловіком зрозуміли, що жити вона буде з нами.
Я доглядаю за свекрухою. годую її, виношу судна, але все це мовчки. Вона мене не сприймає від слова зовсім і видно що мою опіку просто терпить. Хоча інколи, все ж процідить крізь зуби, щось схоже на “дякую”. Проте ті слова настільки зверхні і нещирі, що краще вже без них.
Не розумію, що їй не так. Ми з її сином маємо щасливу сім’ю. Здорові, маємо дітей, любимо щиро одне одного. Поясніть мені, чого ще цим мамам потрібно.
28,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
