fbpx
Історії з життя
До мене раптово підійшла циганка. Я намагалась уникнути її товариства, але марно. Та лиш сунула мені до рук маленький клаптик паперу і сказала « Це твій син. Один – єдиний він у тебе буде. Їдь забери»

До мене раптово підійшла циганка. Я намагалась уникнути її товариства, але марно. Та лиш сунула мені до рук маленький клаптик паперу і сказала « Це твій син. Один – єдиний він у тебе буде. Їдь забери»

На своє 25-річчя зібрала всіх друзів в ресторані, нам було весело, ніхто не думав про погане. Увечері я вийшла на вулицю, подихати свіжим повітрям.

До мене раптово підійшла циганка. Я намагалась уникнути її товариства, але марно. Та лиш сунула мені до рук маленький клаптик паперу і сказала « Це твій син. Один – єдиний він у тебе буде. Їдь забери»

Повернути назад згорток я не встигла, довелося сунути його в сумочку. Вранці я розбирала подарунки і згадала про циганку. Відкрила згорток, на якому було написано: «Кальдарас Олексій 09.06.2010 вул. Виставкова, 40». Ім’я мені ні про що не говорило і, я вирішила поїхати туди, подивитися, що це за місце. Викликала таксі, назвала адресу, а коли прибула, була здивована. За цією адресою знаходився дитячий будинок.

Я чомусь захотіла дізнатися про дитину, чиє ім’я було на листочку. Мені розповіли. Малюк 1,5 років, потрапив до дитячого будинку тиждень тому. Здоровий, спокійний і активний, дуже схожий, скоріш за все він ром. Стало цікаво, який цей хлопчик, чому та циганка дала саме мені той згорток, та ще й в мій день народження.

Сходила з завідуючою до дітей, побачила Олексія – милий, крихітний малюк з великими синіми очима. З дитбудинку поїхала засмучена, тому що не розуміла, чого від мене хотіла циганка і чому назвала хлопчика моєю дитиною. Весь тиждень бачила у снах малого з великими сумними синіми очима. Не витримала і поїхала до нього, купивши гостинців.

В дитбудинку були раді таким гостям, так що пустили відразу. Я підійшла до малюка, почала діставати іграшки, переодягати його в новий одяг.

Малюк здивовано дивився на мене, а потім вимовив «Мама» і обійняв своїми пухкими ручками. Від дитини я йшла зі сльозами, але далеко не поїхала. На півдорозі розвернула машину, приїхала назад, пішла до завідуючої і після цього почала збирати документи на усиновлення. Забрала сина через пів року нескінченних ходінь по різних інстанціях. Самотній, хай і більш – ніж забезпеченій жінці дитину давати не хотіли.

Через рік після того зустріла свого майбутнього чоловіка. Обоє мріяли про спільного малюка, але щось не таланило. Пішла до спеціаліста. Висновок був невтішним. Таки Олексій моя єдина дитина і більше діток я не матиму.

І досі не знаю, як усе те, що я пережила пояснити. Але щодня дякую долі за той найдорожчий подарунок до дня народження.

Текст редаговано – intermarium.news