fbpx

До Німеччини я виїхала не від доброго життя ще у березні минулого року. Під час евакуації я познайомилась із такою ж мамою, як і я. Ми й досі разом на чужині: дружимо, підтримуємо і виручаємо одна одну. А нещодавно моя мама зателефонувала. Звично запитала, як у мене справи а потім поставила мене перед фактом – невістка із дітьми до мене їдуть. Я повинна зустріти і в усьому допомогти

До Німеччини я виїхала не від доброго життя ще у березні минулого року. Під час евакуації я познайомилась із такою ж мамою, як і я. Ми й досі разом на чужині: дружимо, підтримуємо і виручаємо одна одну. А нещодавно моя мама зателефонувала. Звично запитала, як у мене справи а потім поставила мене перед фактом – невістка із дітьми до мене їдуть. Я повинна зустріти і в усьому допомогти.

У мене було звичайне життя. Не прямо заможна пані, але мала свою роботу, хорошу посаду. Могла забезпечити і себе і дітей, яких ростила сама.

Лютий минулого року все змінив. У переповненому потязі я їхала у нове, незрозуміле і незвідане життя у статусі який ніколи б не хотіла на себе приміряти – біженка.

Більше року минуло уже. Скажу відверто, що нам пощастило. Нині ми живемо на другому поверсі невеликого будиночку у тихому німецькому містечку. Господар, колишній емігрант.

Свого часу, як тільки зміг він виїхав із Союзу. Нині це старенький дідусь, який радий чути рідну мову у своєму домі. Ми йому допомагаємо по господарству, вигулюємо його старенького пса, варимо вареники і голубці.

Читайте також: Мені було б мовчати, але дивитись на таке було просто не сила. Зять того вечора розходився не на жарт. Я намагалась абстрагуватись, піти в іншу кімнату, думала, що донька сама з усім робереться, але ж ні – сидить виправдовується. Ну і “понесло” мене

Я вже працюю. Нещодавно скінчила мовні курси, здала екзамени. Діти мої ходять до школи вже звикли тут. Додому ніхто із них, навіть не проситься, наскільки вразило їх пережите.

Живу я разом із нашою українкою. Ми із нею познайомились у евакуаційному потязі. У неї теж двоє діток, але вони менші. Ірина близька по духу мені людина. Ми з нею швидко знайшли спільну мову, діти теж порозумілись. На чужині повинна бути така людина поруч. Спокійніше, знаєш, що ти тут не один. Ми разом усе переживаємо, разом рухаємось вперед.

А тут мама моя мене набрала. У неї до мене було прохання. Навіть, не так, не прохання. Вона заявила, що оскільки брат мій захищати країну пішов, то його жінка надумала виїхати за кордон.

— Вона до тебе приїде. Ти там уже влаштувалась, усе знаєш, то будеш її опікати і у всьому допомагати. Вони на початку наступного місяця приїдуть. Ти поки житло пошукай щоб ви разом жили. Ти ж знаєш, що племінники ще маленькі.

Я отетеріла просто. Одразу навіть слів не могла підібрати наскільки все це було несподівано і недоречно.

Скажу відверто, що із братовою у нас відносини прохолодні. Вона “птаха високого польоту”. Звична її фраза: “У мене дві вищі юридичні освіти і закінчена магістратура, я цього не робитиму”. На спільних святах вона вдавала що мене узагалі не бачить, а коли я говорити починала, то пускала очі під лоба. З братом у мене прекрасні відносини, але не з його дружиною.

Звісно, я намагалась пояснити мамі що не все так просто, як вони там собі надумали. Пояснила, що орендувати житло теж задача не із легких і додала, що нині мене все влаштовує і я не збираюсь міняти місце проживання тільки тому, що братова дружина так собі вирішила. Але допомогти тут призвичаїтись я можу. На перших порах буду ними опікуватись, бо знаю, як не просто зорієнтуватись у чужій країні.

Але моя відповідь викликала справжню бурю. Навіть брат написав мені. Сказав, що все розуміє, але заради нього і його дітей попросив не залишати на чужині його дружину одну.

І що тепер? Мені руйнувати налагоджене життя, зриватись із місця тільки тому, що вона так вирішила, а всім здається що це так просто і що так правильно?

Я відмовила, але відчуваю себе тепер такою винною. Ніби й правильно вчинила, розумію, що іншого виходу не було в мене та й не хочу і не зможу я жити із тією жінкою під одним дахом. Але почуваю себе зрадницею.

Скажіть, а як би ви на моєму місці вчинили?

Ольга Т.

Головна картинка ілюстративна.

You cannot copy content of this page