fbpx
Без категорії
До останнього я була впевнена, що мене просто не впізнали: коли ми з Вовою зустрічалися, виглядала я по іншому. Молода, красива веселунка. А зараз? Втомлена мати-одиначка, якій за щастя урвати кілька тисяч. На тому весіллі були всі: дідусь і бабуся моєї Діани, її тітка і дядько, двоюрідний брат і тато в ролі нареченого. І я, дівчина, що бігає з підносом між столами

Підробляю офіціанткою на виїзних банкетах. А що поробиш? Дочку одна виховую. Її батько пішов від нас, коли довідався про майбутнє батьківство.

Aліменти платить, і на тому дякую. З Діаною Володимир не спілкується, бачив дочку тільки в суді, коли я батьківство встановлювала і на аліменти подавала. Родичі Вови теж від нас відхрестилися і в житті дочки участі не приймають.

Земля кругла…

Здогадувалася, що рано чи пізно зустрінуся з Вовою, але в моїй уяві зустріч виглядала приблизно так: я на Бентлі, він – милостиню просить. Реальність була набагато суворішою: він в костюмчику сидить поруч з нареченою в красивому платті.

На тому весіллі були всі: дідусь і бабуся моєї Діани, її тітка і дядько, двоюрідний брат і тато в ролі нареченого. І я, дівчина, що бігає з підносом між столами.

Перша думка була – втекти. І навіть оплата в дві тисячі здавалося не вартує такого приниження. Але ж блін … Оплата за підробіток подумки витрачена: треба було заплатити Діані за садок.

Я зробила глибокий вдих, підняла голову і пішла працювати. Ось ще, буду чесної праці соромитися! Це йому повинно бути соромно: він дитини покинув, а не я! Вони про неї забув, а не я!

Спокуса плюнyти в тарілку була … Але не стала. Навіщо опускатися до дрібної капості? Тим більше, що дивилися на мене як на порожнє місце.

До останнього я була впевнена, що мене просто не впізнали: коли ми з Вовою зустрічалися, виглядала я по іншому. Молода, красива веселунка. А зараз? Втомлена мати-одиначка, якій за щастя урвати кілька тисяч.

Гості поступово доходили до кондиції, вигуки «Гірко!» лунали все частіше і частіше. Нареченим дарували подарунки і бажали скоріше обзавестися потомством. Бабуся Діани так і сказала:

– Онука або внучку мені! А то так і пoмpy, до онуків не доживши!

Ось так. А що внучка вже є – вона забула.

Банкет закінчився пізно. Ми збиралися виїжджати в місто, коли наш адміністратор передала мені конверт від матері нареченого.

Всю дорогу я міркувала: що це? Чотири тисячі в конверті? Хабар? Подачка? Подяка за те, що я не влаштувала сцену? Гуманітарна допомога внучці?

– Даремно взяла. Треба було повернути – в лице жбурнути! – розлютилася мама, коли я показала їй гроші і пояснила їх походження.

– Навіщо? З паpшивої вівці хоч вовни жмут, – зауважила я, думаючи, куди витратити багатство, що несподівано звалилося на мене.

Заплатити за садок на кілька місяців вперед? Купити Діані сукню і туфлі на зміну? Або взяти хороший комбінезони на осінь і зиму? А може, купити їй золоті сережки і проколоти вуха?

Гроші я витратила на дочку, все, до копієчки.

Дивлячись на те, як Діана спить в обнімку з новим плюшевим ведмедем, така туга накотилася. Навіть не сум, а відчуття неймовірної несправедливості: чому життя Вови триває?

Одружився, дітей заведе, не рахує копійки, щоб на все вистачило … А ми з донькою? Яке майбутнє у нас?

Жити від зарплати до зарплати і радіти кожній нагоді заробити зайву гривню? Навіть якщо заради цього доведеться обслуговувати нову дружину Діанчиного батька?

Він влаштовує бенкети, а у нас м’ясо на столі – це свято. Він хоче дитину в новому шлюбі, а доля непотрібної дочки його ні краплі не хвилює.

Ну так. Aліменти Вова платить. Від восьми тисяч в місяць. Але я їх не чіпаю, збираю Діані на житло і оплату навчання.

Іноді рука тягнеться до цих грошей, але ні, не можна: майбутнє Діани важливіше хвилинних бажань.

Читайте також: Наостанок чоловік мені сказав: – Тільки скажи, і я залишуся з тобою і Сашенькою. Просто навряд чи я зможу тобі в очі дивитися після такого. Тобі доведеться жити з людиною, для якої ти номер два

Десь в глибині душі живе надія: впізнала мене бабуся Діани, грошей підкинула. Може, визнає внучку?

Познайомиться з нею? Зловила себе на думці, що чекаю дзвінка у двері … Нерозумно, звичайно. Не потрібна вона їм. Не потрібна.

І як же разюче відрізнятиметься життя Діаниного молодшого братика або сестрички по батькові від її життя. Прикро, дуже прикро.

За матеріалами.

Фото ілюстративне – pixabay.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook