fbpx

Добре пам’ятаю, що тоді сиділа в ванній при включеній воді і хлипала, шкода мені було не себе, а донечку. Не розуміла, як можна було проміняти її на якусь чужу жінку, яку ти знав кілька місяців

А доньку ти тримав на руках, таку маленьку і тішився, яка вона ніжна, гойдав її і співав якусь смішну пісню.

Думаю, що все через мій характер, бо я надто спокійна і виважена. Не показувала тобі, що мені важко справлятися з усім самій, адже Зоя часто хворіла, я валилася з ніг від недосипання, але ти завжди мав лоточок з собою на роботу і чистий одяг.

Грошей було обмаль, бо я не працювала, але старалася економити на усьому. та й як не економити, коли грошей ставало лише на найнеобхідніше, яка помада чи нове плаття?

Далі я вже вкручувала лампочки і силіконила раковину так само мовчки, бо ти багато працював і стомлювався.

Я носила з тобою нарівні меблі, щоб зекономити на вантажниках, їздили ми відпочивати лише в село, щоб і з користю і бюджетно, працювала на роботі, яка приносила копійки тільки заради того аби мати пенсію на старості літ – все продумувала на перед, щоб родина наша трималася в достатку, спокої і затишку.

І ось доньці тоді було дванадцять. А ти вже який місяць спав на дивані, не треба було багато розуму аби здогадатися чого. Я все надіялася, що воно якось все само розсмокчеться, тобі набридне і ми знову заживемо спокійно. Не знала, як саме, але знову всі разом, донька показуватиме тобі, якого грибочка знайшла, а я буду мовчки чистити і слухати її захоплену розповідь про її «улов».

Про себе не думала зовсім, бо що я, я ж до всього призвичаюся, скільки мені там того треба, лиш би донька була щаслива.

Ти пішов, сказав, що так більше не можеш і Зоя сказала, що це все через мене. Бо я мала тебе ще більше любити і догоджати, гарно виглядати і усміхатися, схуднути кінець-кінцем, малювати губи і очі, носити підбори, як твоя нова любка.

Мені було образливо, що вона ходить в твою нову родину, тішиться, який у неї братик, який у вас ремонт, який одяг у твоєї… Все у тебе нове і гарне, але чому ти цього не робив у нас?

І я жалілася на тебе, на доньку, на любку, на життя, що так зі мною несправедливо вчинило. Жалілася всім, хто був поруч, хотів чи не хотів слухати, підсідала і не відпускала за руку, доки не висловлю всю свою біографію жалю.

– Та як з тобою жити, коли ти ввесь час жалієшся!, – вигукнув черговий слухач і втік від мене.

Дійсно. Всі навколо жили, а я лиш жалілася на них, що вони жили, так як хотіли…

Я звільнилася з роботи і попередила доньку, що вона житиме у тата, бо я їду у відрядження на кілька місяців. Замовила собі автобусний тур Європою і поїхала дивитися як живуть інші люди, якщо не вмію жити сама.

І там прижилася, знайшла роботу і вже щасливо живу для себе.

Радію за доньку, яка поступила і має мрії. Посильно їй допомагаю з оплатою навчання.

Радію за чоловіка, який вибрав людину, яку любив, має нову родину.

Радію за любку, яка добилася свого і живе так, як мріяла.

Я дозволила собі не перейматися тим, як вони живуть без мене, чи жаліють, чи радіють. Мене це не обходить, бо мені це не цікаво.

Я думаю про те, як прийду з роботи, то що смачненьке приготую для себе, яку книгу виберу почитати, чи фільм подивитися. Можу просто дивитися у вікно на людей і пити каву, можу ніжитися у ванній чи гуляти в парку, їсти морозиво чи купувати собі нові сережки. Можу робити все, що спаде на гадку і бути щасливою від цього.

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page