fbpx
Дозвілля
Добивався прихильності жінки рік, а розчарувався після першого побачення

У нашій філії рік тому з’явилася нова начальниця. Всі чекали зарозумілу столичну фіфу, готувалися до насмішок і доган з будь-якого приводу, але Ольга Тарасівна була справжнім професіоналом своєї справи, хоча була старша за всіх нас не більше, ніж на 5 років. Вона швидко налагодила роботу і навіть згуртувала наш колектив.

Я купив їй красивий букет квітів на 8 березня, приніс в офіс. Колега посміхнувся: «Підвищення хочеш? Ну, а що, все правильно. Вона ж жінка. Я теж в обід за квіточками зганяю. Може, мені теж підвищення зарплати хочеться». В обідню перерву ще троє мужиків купили квіти і мій букет загубився на тлі цього розмаїття.

Мені хотілося підкреслити своє особливе ставлення до неї. Я не боявся брати кілька проектів одночасно, виконував завдання краще за всіх, сидів до пізнього вечора.

Замовляв їжу в офіс, якщо ми затримувалися, заносив їй в кабінет. Тримав в столі запасну парасольку, щоб запропонувати її в разі дощу. Натякнув, що розбираюся не тільки в конструкторських програмах, але і вдома можу полагодити – сантехніку та електрику. Але моя допомога була їй не потрібна. Або нічого не ламалося, або у неї вже був знайомий з золотими руками.

Обручки вона не носила, на роботі затримувалася, додому їхала на власному автомобілі. Все вказувало на те, що чоловіка в її житті немає. Хоча, хто його знає?

Через пару місяців я майже відкрито почав зaлицятися до Ольги Тарасівни. Але цей період збігся з напрягом на роботі. Здавалося, що вона занурена в проекти, мої натяки на симпатію вона просто не помічала.

Читайте також: Одружився я досить рано і по зальоту… А потім я зустрів її і ця зустріч стала фaтальною!

Одного разу, ми поїхали всім колективом в заміський будинок. Смажили шашлик, купалися в озері. На зворотному шляху вона підвернула ногу, я ніс всю дорогу її на руках. Але вона посміхалася мені, як другу. Не більше.

Коли вона брала лікарняний, я кожен день писав їй в месенджер, чи не потрібна моя допомога. Я можу і ліки принести і до лікаря відвезти. Але ця жінка звикла до незалежності і самостійності. І у відповідь я отримував: «Дякую, не потрібно! Дякую за те, що ти хвилюєшся. Але я в повному порядку!».

Я розумів, що потрібно діяти, відкрито сказати їй про мої пoчуття. Але мене охоплював дикий страх при думці про те, що я в усьому зізнаюся. А якщо вона не відповість взаємністю? Чи захоче злити мене з роботи? Звільнить за статтею? Цього я теж допустити не міг.

Але кожен день я засинав з думкою, що вона може стати моєю дружиною. Що у нас наpодяться прекрасні діти. І ми будемо ідеальною сім’єю. Це було моєю нaв’язлuвою ідеєю, я марив цією жінкою.

Доля зглянулася наді мною і дала шанс. Був потрібен співробітник в суміжний відділ. Я подав своє резюме в відділ кадрів. Там мені сказали, що готові прийняти мене без співбесіди і закрили вакансію.

Я підійшов до Ольги Тарасівни і сказав, що я більше не працюю в її відділі. Вона здивувалася. Відсунулася від комп’ютера.

«Що сталося, Андрію? Чому ти йдеш?”

«Я не йду з фірми, просто переводжуся в сусідній відділ. Не можу більше з вами працювати »

«Чому?» – суворо запитала вона.

«Тому що ви мені давно подобаєтесь» – відповів я і покинув її кабінет.

Кілька днів я пропрацював на новій посаді. З Ольгою Тарасівною не стикався. Було трохи соромно за свої одкровення. Як тепер дивитися їй в очі?

В цей же вечір – дзвінок. На екрані її номер. Руки тремтять, серце стукає. Натиснув «відповісти».

«Андрію» – почув я її голос. «Не йди додому після роботи. Дочекайся мене!”

Я погодився. До кінця робочого дня – 30 хвилин. Я з розуму сходив від невизначеності. Вийшовши з будівлі, я побачив її машину. Вона блимнула мені фарами. Підійшов, відчинив двері. Сів в салон.

Марина дістала з сумочки в’язку ключів:

«Вдома мій чоловік. Цивільний, але друзі дали нам з тобою квартиру на пару годинок. Поїхали?»

Посміхнулася і підморгнула мені.

Мої піднесені почуття облили відром помиїв. Недоступна, божественна жінка крутила ключами перед моїм носом, натякаючи прямим текстом – «Я твoя на дві години. Ти ж цього хoтів? »

Вона завела машину і рушила. Я попросив зупинитися. Вийшов. Вона почала кричати: «Андрію, ти куди? Що трапилося?”.

Але я йшов, не озираючись. Таке кохання мені не потрібне.

Опубліковано 20 січня 2019 року

facebook