fbpx
Без категорії
Домовились, що невдовзі зберуться, відзначать народження малюка. Та свято все відкладалося: Наталя почувалася недобре. Коли вона пoмеpла, Світлана якраз поверталася із відрядження. Везла подрузі красиву теплу шаль

Вони сиділи за однією партою, і не було в Світлани кращої подруги, ніж Наталя. Після школи дівчата вступили до різних інститутів, роз’їхалися, але дружбу зберегли. Як і раніше, довіряли одна одній найпотаємніші думки. Якось Наталя повідала про Нього:

— Віктор найкращий, найніжніший. Мені так добре з ним.

Світлана раділа разом з подругою. Не заздрила. Мріяла, що колись і вона зустріне своє щастя.

Та щастя барилося. Чи то Світлана, потрапивши після інституту на гарну роботу, була надто перебірливою нареченою?

А Наталя залишилася без диплома. Вийшла заміж за Віктора, народила донечку — не до навчання.

Щоправда, жили вони з чоловіком гарно, дружно. Спочатку мешкали з батьками Віктора, а потім будиночок собі купили. Невеличкий, але свій. І Світлана на той час квартиру в місті отримала. Привезла їм такі шпалери, як собі поклеїла. Вона часто приїздила в село — і щоразу заходила до Наталі з Віктором. Раділа за подругу, проте одного разу все ж мимохіть вирвалося:

— Шкода мені тебе, хоч і гарного чоловіка маєш. Але що ти бачиш у своєму селі? Що знаєш про справжнє життя?

Наталя не образилась:

— Справжнє життя? Це моя сім’я. Без неї мені ніщо не миле. — І додала пошепки: — Ми чекаємо поповнення.

Народився хлопчик.

— Поглянь, у нього Вікторові очі, — зустріла подругу усміхнена поpоділля. — Сині, як небо.

Домовились, що невдовзі зберуться, відзначать народження малюка. Та свято все відкладалося: Наталя почувалася недобре. Коли вона пoмеpла, Світлана якраз поверталася із відрядження. Везла подрузі красиву теплу шаль.

…У село вона поїхала не відразу. Не могла. Страшно було уявити, що Наталі більше немає і відкрити своє серце подрузі можна тільки на її мoгилі. І нічого не почути у відповідь…

Та минав час, і вона наважилась. Дістала шаль, що для Наталі купувала. «Донечці її подарую», — вирішила. А серце защеміло, заболіло…

— Віктор з дітьми тепер у батьків живе, — не питаючи, куди вона збирається, сказала Світлані мати. — Не чоловіча це робота — за немовлям доглядати. До того ж, — додала сумно, — люди кажуть, почав у чарку заглядати.

— Він гоpе своє заливає, — підтвердила і Вікторова мама. Сказала те без осуду, без сліз — втомлено.

У цю мить у сусідній кімнаті заплакав малюк. Швидко затих, бо сестричка взяла на руки, забавила.

— Як ти, сонечко? — запитала Світлана, накидаючи на худенькі плечі шаль.

Дівчинка ледь стримувала сльози:

— Так важко без мами. У всіх у класі мами є, тільки в мене немає. І плаття мені нікому пошити.

…Коли вони почали жити разом, Світлана відразу замовила для донечки аж два платтячка, та ще й сарафанчик на додачу. Щоправда, стати мамою чужим дітям, переїхати в село з міста вона зважилась нескоро. Навіть ідучи з Віктором до сільради «розписуватись», вагалася: чи не помилилася, чи зможе?

Змогла, хоч попервах було страшенно важко. Кілька разів на ніч вставала до немовляти, готувала молочні суміші. Переймалася, що кволеньким ростиме без материнського молока. А вдень — турботи по господарству, город, перевірка уроків у старшої. Схудла так, що вчорашні обнови, які сиділи, мов улиті, тепер наче з чужого плеча були.

Читайте також: Коли Оксана повернулася додому, на веранді вже стояла валіза Максима. Про cкандал йому телефоном сповістила Світлана. «Йду від вас, Оксано. Не суди, не пpоклинай мене. Ти вгадала – це Світлана. Не хвилюйся, тобі з Настунею буду допомагати». Їй би зупинити його, заpидати, пригpозити, що назад вороття не буде, але вона – мов оніміла

Та з часом усе владналося. Малюк підріс. Віктор не тільки від чарки відмовився, але й палити перестав. І вона зрозуміла, що саме мала тоді на увазі Наталя: «Справжнє життя? Це моя сім’я!»

Усі разом вони ходять до неї на цвинтaр — провідати. А цього разу Світлана прийшла сама. Розповіла про сімейні справи, а потім поцілувала портрет на мoгильному пам’ятнику:

— Мушу тобі сказати щось важливе, подруго. Ми чекаємо поповнення…

Зненацька налетів вітер, загойдав на мoгилі трояндовий кущ. І найбільший бутон, мовби на очах, розпустився…

Автор – Марія ІСАЧЕНКО.

За матеріалами – Українське Слово.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook