fbpx
Історії з життя
Донечка мене на днях “порадувала”. Тепер сиджу і дивлюсь в одну точку не розуміючи, як же ж далі жити

І як ви думаєте проходять мої вихідні? Практично щоп’ятниці син дзвонить і просить:

– Мамо, візьмеш до себе на кілька днів онука? Нам так погуляти хочеться, поки молоді!

“Мамо, візьмеш до себе на кілька днів онука?” – Це відбувається щоп’ятниці.

Мені, звісно, ​​зрозуміло їхнє бажання. Тільки ж і я ще не бабуся і хочу відпочити та погуляти. Мені теж хочеться у вихідний прогулятися із подругами у парку, сходити у кіно. Я планувала піти на тренування з йоги, щоб подбати про здоров’я. Я не збиралася так рано возитися з онуками.

А тут донечка мене “радує”:

– Мамочка, скоро у нас з Петром (а він поки що тільки хлопець) з’явиться маля, вже 3-й місяць! От тепер тобі мамусю не буде часу на нудьгу!

А я що, хоч слово таке кому казала? Я прекрасно живу. Не сумую. Мені хочеться пожити у своє задоволення. Адже раніше я виховувала трьох дітей, а тепер хочу спокою та часу на себе. Як же тепер бути? Бракувало мені ще такої ж радісної новини від сина меншого! Тоді я точно не витримаю

Як пояснити своїм дітям, що мені хочеться за все своє життя вперше почути себе? Мені не хочеться присвятити решту життя онукам. Я виростила трьох дітей працюючи і підробляючи. Я їх вивчила і випустила у доросле життя. Коли ж я зможу уже згадати, що я люблю і про що мрію? Не бігти, бо треба комусь, а сісти і читати книгу, бо я того хочу.

Невже всі вважають, що бабусі повинні забути про своє життя і няньчити онуків?

Та ж зараз часи геть інші. Стільки можливостей довкола. Я на фітнес хочу і на йогу. Але от що цікаво – коли говориш про це комусь, діти і знайомі дивляться на тебе, як на особу яка говорить нісенітнеці. Святий обов’язок бабусі – онуки. І крапка тут.

Це тільки мене не розуміють, чи всім так?

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – pexels.

You cannot copy content of this page