Донька до мене із онуками на гостину прийшла у неділю. Ми гарно посиділи, поспілкувались, менша онука нас смішила, не помітили, як і час минув. Вона пішла десь о п’ятій, а вже ввечері. як і домовлялись, до мене подруга на чай прийшла. Я розрізала нам тортик невеликий, сіли до столу, а тут донька вертає – забула щось. треба було бачити її обличчя.
Ліда – моя подруга дитинства, нині працює в Італії. Приїздить в Україну вкрай рідко, але вже якщо тут в селі у нас, то завжди до мене на гостину заходить.
Хоч і не бачимось ми довго, але нам є про що поговорити. Ліда людина замкнена, нікому окрім мене свої переживання не довіряє. А їй є за що перейматись, адже має троє синів і невістки, як на підбір: одна краще іншої. Ділять діти її мамині заробітки, та все усім мало. Не дай Боже хоч на копійку кому більше передасть.
От і тієї неділі жалілась вона мені. Старша невістка сцену влаштувала, бо вона по приїзді дітям середнього сина по п’ятдесят євро дала. У середнього сина троє діток, а у старшого лиш один. Бачте, більше на сотню мама у ту родину дала, от і горланила справедливості шукаючи.
Того дня у мене з самого ранку донька із дітьми була. Ми дуже гарно час провели, балакали, дітки грались. Пішла вона годинки за дві до того, як подруга моя прийшла. Звісно, що Ліду я не могла з порожнім столом зустріти – був придбаний невеликий тортик у нашому магазині. Оскільки усі вони нині у нас заморожені продаються. а придбала я його вранці, то й стояв він у залі на шафі, аби до вечора розтанув. Якось я про нього і забула коли донька була, лиш коли Ліда на поріг. то я згадала, що він у мене є.
І от, сидимо ми, балакаємо, смакуємо, аж тут донька моя із дітьми повернулась – щось забили.Треба було бачити її обличчя коли вона на кухню увійшла. Аж вуха стали їй червоними. Узяла що забули і навіть не попрощавшись вийшла із хати.
Ми із лідою до пізньої ночі засиділись, я про доньку і забула. телефон був у іншій кімнаті. я лиш пізніше побачила, що там під десять від донки пропущених. Коли я її наступного дня набрала то почула багато чого не надто приємного про себе.
Бачте, її дуже образило те, що я від неї і онуків тортик заховала.
— Виходить, що Ліда, яку ти бачиш раз у десять років. для тебе від нас важливіша, так? Пошкодувала онуків тортиком пригостити? Як нам то хліб із варенням, а як їй, то тортик?
Я не знайшлась, що відповісти, адже для мене той тортик не був чимось важливим, чи знаковим. та й коли онуки були, я про нього просто забула, защебетали мені голівоньку.
Але з іншого боку – якщо я його придбала бо до мене повинні були гості прийти, хіба я мала його онукам віддати?
Невже так би було правильно, скажіть?
18,08,2023
Головна картинка ілюстративна.
