Донька мені виговорювала, як коханий її підвів і розчарував. А я розуміла, що я вже нічого не зміню і такий хороший хлопець не одружиться з моєю єдиною донькою. Скажете, що я сама її такою виховала. Може, але вона з самого дитинства була така емоційна і вразлива

Вартувало якісь подружці не так їй щось сказати, то вона одразу «навіки» на неї ображалася. І це вміння правильно ображатися Настя випробувала на всіх нас – на мені з батьком, на дідусях і бабусях, на родичах.

Хтось йшов на поступки, хтось ні, а ми мали, бо ж єдина донька.

Пішла вона вчитися і я чомусь вірила, що студентське життя її змінить, навчить чомусь, але ні, а цей випадок з заручинами тільки підтвердив мені те, що донька моя нічого не навчиться.

Максим хороший хлопець і я бачила, що він мою доньку любить. Прийшов знайомитися з букетом квітів, вихований і приємний співрозмовник і доньку нашу любить – чого ще треба?

Я вже потроху почала придивлятися до цифр на вазі, бо ж маю бути гарною мамою молодої. А тут та оказія.

У Насті був день народження, відсвяткували всі вдома і Максим теж прийшов з подарунком. Коробка була завелика для обручки, що мене засмутило і я бачила, що в Насті звично дрижить губа, це перша ознака того, що вона образилася.

І ось вона відкриває пакунок, всі вже шиї попіднімали, щоб заглянути, що це таке, а вона витягує разочок бурштинового намиста. Знаєте, таке колись носили від зобу. Ще хіба має якийсь кулончик посередині.

– Що це?, – спитала Настя, а голос вже дрижав.

– Це сімейна реліквія, – почав Максим.

– Це чудово, – перебила його донька, – але у мене день народження! А ти мені замість годящого подарунка оце барахло даєш? І це після року зустрічання і після всього, що між нами було ти мене оцінюєш так дешево?

– Я не оцінюю, просто…

– Все, йди!

Настя побігла в свою кімнату, ми всі застигли, а Максим забрав намисто та пішов геть весь червоний. Я кинулася до доньки, але вона вже не могла заспокоїтися.

– Мамо, як він міг? Я думала там щось пристойне на таке свято! А там це?

– Доню, ти ж його не вислухала. Він каже, що це сімейна реліквія.

– Мамо, це дешеве намисто! Таке на базарі за п’ятдесят гривень модна купити! І з таким припхатися до гостей? Що про мене всі подумають? Чим мені перед подругами похвалитися? Поставити бирку – цей непотріб сімейна реліквія?

Я не знала, що робити, але вирішила поговорити з Максимом і все вияснити.

– Максиме, вийшло непорозуміння і я хочу все владнати. Бо бачу, що між вами кохання і не варто все перекреслювати. Я знаю свою доньку – якщо ти їй подаруєш дорогий подарунок та перепросиш, то вона все тобі пробачить.

– Я не маю за що вибачатися!, – обурився юнак, – Це справді не дороге намисто, але воно у мене від прабабусі. Коли її чоловіка кoнтузилo, то він нічого не пам’ятав ні про дім, ні про дружину, тільки бачив епізод, як він рудоволосій дівчині дарує намисто і застібає. І все. З часом пам’ять до нього вернулася і він вернувся до прабабусі і вона передала це намисто невістці, кажучи, що воно тримає чоловіка біля родини. У мене три покоління так одружувалися і не було ніяких розлучень чи непорозумінь. Мама моя дала мені це намисто, щоб я передав Насті і розказав ту історію. Хіба воно не цінніше за золотий кулон?

– Так, але Настя не любить такі прикраси, – сказала я.

– Значить, Настя мені не підходить.

Знаєте, це все дуже романтично і гарно, але ж не у наш час, ну як вона буде з таким намистом ходити, й справді, нічим похвалитися перед подругами. Він міг їй його подарувати на заручини, але ж не на день народження. А тепер виходить, що через цей разочок моя донька не матиме щастя? Як мені все виправити, що б ви порадили?

Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.

Фото Ярослава Романюка

Автор Ксеня Ропота

You cannot copy content of this page