Вартувало якісь подружці не так їй щось сказати, то вона одразу «навіки» на неї ображалася. І це вміння правильно ображатися Настя випробувала на всіх нас – на мені з батьком, на дідусях і бабусях, на родичах.
Хтось йшов на поступки, хтось ні, а ми мали, бо ж єдина донька.
Пішла вона вчитися і я чомусь вірила, що студентське життя її змінить, навчить чомусь, але ні, а цей випадок з заручинами тільки підтвердив мені те, що донька моя нічого не навчиться.
Максим хороший хлопець і я бачила, що він мою доньку любить. Прийшов знайомитися з букетом квітів, вихований і приємний співрозмовник і доньку нашу любить – чого ще треба?
Я вже потроху почала придивлятися до цифр на вазі, бо ж маю бути гарною мамою молодої. А тут та оказія.
У Насті був день народження, відсвяткували всі вдома і Максим теж прийшов з подарунком. Коробка була завелика для обручки, що мене засмутило і я бачила, що в Насті звично дрижить губа, це перша ознака того, що вона образилася.
І ось вона відкриває пакунок, всі вже шиї попіднімали, щоб заглянути, що це таке, а вона витягує разочок бурштинового намиста. Знаєте, таке колись носили від зобу. Ще хіба має якийсь кулончик посередині.
– Що це?, – спитала Настя, а голос вже дрижав.
– Це сімейна реліквія, – почав Максим.
– Це чудово, – перебила його донька, – але у мене день народження! А ти мені замість годящого подарунка оце барахло даєш? І це після року зустрічання і після всього, що між нами було ти мене оцінюєш так дешево?
– Я не оцінюю, просто…
– Все, йди!
Настя побігла в свою кімнату, ми всі застигли, а Максим забрав намисто та пішов геть весь червоний. Я кинулася до доньки, але вона вже не могла заспокоїтися.
– Мамо, як він міг? Я думала там щось пристойне на таке свято! А там це?
– Доню, ти ж його не вислухала. Він каже, що це сімейна реліквія.
– Мамо, це дешеве намисто! Таке на базарі за п’ятдесят гривень модна купити! І з таким припхатися до гостей? Що про мене всі подумають? Чим мені перед подругами похвалитися? Поставити бирку – цей непотріб сімейна реліквія?
Я не знала, що робити, але вирішила поговорити з Максимом і все вияснити.
– Максиме, вийшло непорозуміння і я хочу все владнати. Бо бачу, що між вами кохання і не варто все перекреслювати. Я знаю свою доньку – якщо ти їй подаруєш дорогий подарунок та перепросиш, то вона все тобі пробачить.
– Я не маю за що вибачатися!, – обурився юнак, – Це справді не дороге намисто, але воно у мене від прабабусі. Коли її чоловіка кoнтузилo, то він нічого не пам’ятав ні про дім, ні про дружину, тільки бачив епізод, як він рудоволосій дівчині дарує намисто і застібає. І все. З часом пам’ять до нього вернулася і він вернувся до прабабусі і вона передала це намисто невістці, кажучи, що воно тримає чоловіка біля родини. У мене три покоління так одружувалися і не було ніяких розлучень чи непорозумінь. Мама моя дала мені це намисто, щоб я передав Насті і розказав ту історію. Хіба воно не цінніше за золотий кулон?
– Так, але Настя не любить такі прикраси, – сказала я.
– Значить, Настя мені не підходить.
Знаєте, це все дуже романтично і гарно, але ж не у наш час, ну як вона буде з таким намистом ходити, й справді, нічим похвалитися перед подругами. Він міг їй його подарувати на заручини, але ж не на день народження. А тепер виходить, що через цей разочок моя донька не матиме щастя? Як мені все виправити, що б ви порадили?
Історія написана з реальних подій, імена та обставини змінені в інтересах головних героїв.
Фото Ярослава Романюка
Автор Ксеня Ропота