Донька моя вирішила на роботу виходити. Приходить, щаслива така новину мені повідомила і повнісіньку торбу дитячих речей і іграшок принесла, мовляв, то для онуків твоїх, мамо, адже ти з ними сидіти будеш доки я з чоловіком працюю. Доньку вислухала, пораділа за неї щиро, торбу їй у руки і за двері. Не збираюсь я після того, що на минулих вихідних сталось онуків глядіти. Хай няню наймають і я впевнена. що ви на мій бік станете.
У моєї доньки єдиної двоє хлопчаків трьох і семи років. Вона відколи першого сина мала, так ото з декрету і не вийшла. Рахуйте, сім років вдома сиділа. То один був, а тільки надумала на роботу йти, так уже другий син на підході. Живуть вони із зятем від мене не так далеко, квартиру орендують.
Зять мав дуже хорошу роботу на будові із гарною зарплатнею. Працював, як віл, але заробляв гарно. Вони на квартиру свою гроші відкладали, авто гарне придбали. Та й дім у них був повною чашею завдяки зятю моєму. Ніколи я не чула, що чогось доньці моїй не вистачало.
Проте, лютий минулого року вніс свої корективи. Роботу зять не втратив, але вже замовлень було набагато менше, а отже і заробіток упав. Ще сяк так вони протягли оцей рік, але донька стала моя все частіше економи на всьому. Зрештою. вирішили вони, що діти у них підросли і час уже донці моїй на роботу виходити.
Оскільки я живу не так далеко від школи і садочку, то вони справедливо вважали, що я їх підстрахую, буду своїх онуків забирати і до себе приводити. а вони після роботи за ними заїжджатимуть. Ніби. як і розумно, я б і погодилась, якби не випадок на минулих вихідних, коли малі у мене були.
Привезли мені онуків, як завжди, з самого ранку, а самі до друзів на дачу поїхали. Ну діло молоде, а онуків я завжди бачити рада. Але той день із самого ранку не задався. Менший без настрою був і їсти відмовлявся. Ледь вговорила його кілька ложок проковтнути. Так і побіг голодним гратись.
Не знаю, що вони там у кімнаті між собою не поділили, доки я на кухні посуд мила, але я з кухні почула голосний стук, потім зойк старшого і сльози меншого. Лемент стояв такий, що я ледь розібралась, що і до чого. Аж дивлюсь, старший онук за голову тримається.
Коротше, мусила я швидку викликати і подзвонила донці, адже з онуком старшим потрібно було до спеціаліста їхати. Згодом виявилось, що там нічого такого, навіть не зашивали, але потрібно було впевнитись і просвітити, бо то ж не жарти, а голова.
Проте, не це мене вразила, а реакція мого зятя. Всі ми були не в собі, злякані, але він так горланив. Чомусь я винною у нього у всьому була, бо за його дітьми не наглянула, як слід. з його слів виходило, що я повинна була ходити назирці і навіть тарілки не мити поки діти в домі. Такого мені наговорив. Бог йому суддя.
Все з онуком моїм обійшлось і вже й забули вони про все, проте не я. Досі руки тремтять від пережитого. Одне діло свої діти, а інше онуки. Та й реакція зятя здоров’я не додає. Розумію, що він був під враженням і не контролював себе, але чи не в такому стані ми висловлюємо усе, що думаємо?
А тепер вони як ні в чому не бувало просять мене з онуками сидіти? Е! Оце вже ні! Прийду, провідаю, але не більше. Я вже ні за які гроші з онуками не залишусь. Донька плаче, просить не ставити їх у таке важке положення, адже вони все вже вирішили і розпланували, але я рішення свого змінювати не збираюсь.
Хіба мене так важко зрозуміти? От скажіть, ви б погодились?
Галина К.
08,02,2023
Головна картинка ілюстративна.
