Дочка в мене одна, виховувала я її сама, бо чоловік рано пішов із життя. Я якось не надто намагалася шукати нового чоловіка, зав’язувати стосунки. Мені потрібно було виростити дитину і самій ноги не простягнути. Моя мама все голосила, що не можна жінці без чоловіка жити, неправильно це, але вже в ті далекі роки мені така логіка здавалась дивною.
Мама старанно сватала мені своїх неодружених колег, синів подружок, але всі варіанти, які вона пропонувала, були з категорії “обійняти та плакати”. Далі трьох побачень не заходило жодного разу. В результаті я просто почала їх ігнорувати. Сама я з руками, з ногами, робота є – навіщо мені хоч хтось?
Але, мабуть, мамині голосіння не пройшли даремно – їх увібрала моя дочка. У дитинстві вона багато часу проводила з бабусею, ось там мабуть вона такий погляд на життя і увібрала. Раніше воно ніяк не виявлялося, але зараз дочка заміжня і не надто вдало, це я ще при знайомстві зрозуміла.
Заміж вона виходила після університету, маючи освіту, роботу та своє житло, що дісталося їй від батька. Сама вона дівчина симпатична, весела, розумна, за нею такі наречені свого часу бігали – любо-дорого подивитися. Але обрала вона собі цього.
Мені зять не сподобався одразу. Я спочатку м’яко радила не поспішати і придивитися до кращого обранця, потім просто говорила, що вибір відверто не вдалий, але вона не слухала. Люблю, каже, і все тут. Свій розум у чужу голову не вкладеш. Так вони й одружились.
Це було чотири роки тому. Ось уже чотири роки в житті дочки відбувається казна що. З яскравої дівчини вона за цей час перетворилася на сіру мишку. А її чоловік став королем дивану.
Спочатку начебто у них такого у стосунках не було. Але поступово ситуація почала ставати все цікавішою і цікавішою. Чоловік поступово дізнавався межі дозволеного. Спочатку чоловік з роботи пішов і на іншу не влаштувався. Нічого не сталось. Донька його одягала взувала, ще й слухала що не так у домі зроблено.
Я їй одразу сказала, що потрібно такому вказати на двері. Але мені у відповідь: «Ой, та як я житиму, ну він же батько, а як я без чоловіка»? Нормально без чоловіка. Я б і з дитиною допомогла, і жити могла б перейти до мене, а свою квартиру здавати. Та варіантів багато, як можна прожити. Тільки дочка прикипіла до нього і робити нічого не хоче.
Хотіла поговорити з зятьком, пояснити, що він неправий, але дочка на захист стала – ні, не треба, ми самі розберемося, ти можеш зайвого сказати. Бачу я, як вона розбирається. Слова сказати не може.
А в мене вже сил не вистачає ні на нього, ні на неї, бо вона не хоче розуміти, що краще вже одній, ніж з таким “скарбом”, від якого користі нуль цілих нуль десятих.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
